ЗАГУБЛЕНІСТЬ

Хмар захоплені ковалі
Підкували
Повітря корені,
Дощ із ядерних слів
Марить
Горлом чорнозему…
Господи!

Чи пропаща я,
Чи не прощена,
Чи не хрещена,
Чи не прошена…

Б’ють сльозами у сірі очі
Всі Замучені,
Всі Розбещені,
Всі роздощені…

І Дажбог розлетівся просом
У траур черленого
Лісу.
А землян земляки зносять
Внутрівенно
І стисло…

Ми ж морозу наїлись, як хрону.
У федерації сіверянських
Гільз…
З нас, як сто грам, Україну
Взяли
На аналіз.

Віршем вдосвіта не божися,
Серце, мов пекло
Розжарене.
Бійся сама себе, бійся…
Ти – як струна
Непарна.