Берластий березень
волає війні: цур тобі!
У Рудня Вересня ловить
селезня. Пекло у річці.
Весна навела туману
і тягне з річок останні жили.
Винокурня буйних бельбасів,-
аж підскочила в ціні, -
вільні здоровили з саблями
рвонули геть через греблю.
Куди там моєму здоров'ячку!

Вулиця халуп з вундеркіндами.
Хліви, катраги, хатинки, землянки.
Гуси, качки, індики, кролі, свині, корови.
Геометричний гербарій соціуму села.

Забрьохані посередники на брендлі,
одягнені в шерсть бердники,
чорні душі в задрипаних беретах
втратили розум, лисі чумаки,
одні у човні, - поміж річкових мін,
бризкають плащами по дощу,
чорне діло, топчуть грязюку
в траншеях, на греблях, ...

Безсмертям приходить терція в герці.
Йде все шкеребеть, поверх верхів
відводять з бар'єрів смерчі воскреслих,
ущерть грає скерцо адресу боїв.

Предвер'я небес завершує серце.
Перевесел степу співа алілуйя.
Іще перенесене мерхне жерельце.
Іще з відерцем плескань  спіткнувся.

А потім тихцем всідається небо.
Чекає, поки вернеться перекит,
Горить горизонт, ворушить степом.
На марші півсотні автоцистерн. Прихід.

Застиг виночерпій з чаркою меду.
Принишк біля мосту. Дшк. Зенітник.
Він третьою чергою збив шахіда у небі.
Той приніс замисленну міну.
Погані діла.
Гай поранився,
Гай підірвався.

Війна - це масовий лемент без глузду.
І всі приголомшені і всі перелякані.
А чи мало війни з Україною для лютих фронтів
на всі боки, на всі сторони, на всі напрямки.
Безладне веретено московських душ
вередує, шарпається, і злостить, і злостить.
-А чи всі у них дома з болящими ранами
тримають трубою хвіст, ума не прикладуть,
чому все ходором пішло, наперекір, ти бач,
стало все дибки і впало трупом на порозі,
беркицьнулося долі, неначе шут
після розваг з метеликами у палаці короля.

У штанцях випуклястий вир світу на гачку.
Свинячий голос ішаків, та халепа! Не втямки.
Аж волосся стає дибом, велике цабе ужасів
дав усім чосу так, що з жаром на чубі
вилазять з його очей кишки кремля,
який журах солі в головах, і щей бурчать,
бучу збивають і ось тобі чудеса в решеті.

Із оборони вилітають дрони, як з дрейфу бандюки
під три веремії, і одразу - в ґерць з прильотами,
якби-то у сідлі на субару, то взяли би піввершину.
А так на споді лежать, летять у порожній
хатній рів, і знову мають три вирви -
подряпані і зім'яті, пошматовані і засмальцьовані,
незаселені задвірки - один лише стіл поминок,
 і за столом чухаються три старі шолудині.
Забули, що зараз увесь світ, як на долоні.
Рожеве світло із жеребних вікон онлайн-доби,
а в зеленому  інтернет-гаю все цвіте, тому
шкірить зуби лихо, дзеленчить вже не по нокіа,
це вже проти  влади памороків,
по трофейному айфону набирає мій номер
і гне своє прокляття з матюччями.

Весь світ росте, як відкрився  на дріжджах,
а скільки часу летить поза цим світом.
Ці витрішки дітей на чорнозем, насправді згорають,
подивились, чому і як червоний мак цвіте,
зустріли ворожих бійців в темряві ютубу,
неначе у тюрьмі підглянули у отвір замка,
І бачать, як там тісно, напружений з'їзд недужих
рашистів у Дрездені, либонь, одтерпілися,
освоїлися, чим їхні баки забиті, провалами,
ні, ті сидять, як вкопані, їм би вареники в маслі,
аж вуста закусили, а тут таке зле пекло,
чорна кішка дорогу війни перебігає
і все мокре горить, рве напролом,
Змітає навіть коров'ячі кізяки.
Тобі, Семене, так ще треба ж книжки читати,
опрацьовувати на совість лади віршування, -
ні, дивляться щедрі тік-токи, суперечні і затяті,
як баскакські овечки з вітерцем,
оперилися на чорну берладь рашистів.
Чешуть язиками перелякані, як не в собі.
Недремні даремні мережі на розтрату часу.

Волоцюги , ау!, - бузувіри війни, ваші баляндраси,
біси на даху не перелякалися, та не зажурився світ,
знайшли би у себе посивілий роутер, і зачепилися,
збережений на попелу ваш пароль карт гугла.
А ти, при халаті з капюшоном - і вся мапа в очах.
Складаєш шматочки акордів на піаніно
і думаєш, що ти святий Сциколай,
як у бога за дверима, без прильотів і нальотів.

Верхи вересневий березіль з бержіллям.
На війні берези бликають між соснами весною.
Ряджений вирлоокий блищить очима.
Періста корова кецьнулась на крутячок,
 і пішла кума на бенкет головорізів
без страху, помчалася на солодку роботу.
Трясове життя скрутило всякії баляси
 - берем'я клена закріпилося на грудях.
Бульбиста горобина з горобцями теревенить.
То-то й є, в ясну пору, війна - терпка на дух.

Балка замінована, - то сяк то так,
а як сплеснула катавасія в долоні,
то потім вся комора розкололася
від тягара і враз стала прірва, а не хата.
Миттю. Тіпун тобі на язик! Аж, весілля!
Прокисла духом відьма на бестіях агресорів,
 звіряча душа, то сям сотня, то там самотня,
дужа була зуби точити, тож, давай, давай,
гайда на онлайн-мітлі на війну,
боронити свою рідню.


Ніколи, по вік-віки,
і поки мого живоття
на видовищі бід і халеп,
не кривив душею Київ,
як  ходила буйна на поталу,
покладена на обидаві лопатки
нещира і п'яна москва.

Але що нам любов
мокшан до полуди!
Хилитались ярма 
віковічних уборних
над бандитським
мордовилом-москвою.
Авжеж, підзабули,
як дратується  кайдашами
мати городів руських
з золотими вежами, банями.

А хіба ти досі не бачиш
цю бісову дочку-жабу?
Цить, мені вилупку!
Цей Путтян  ма-@скву мочить,  
під п'яний грім брехнею.
Он, як сиплеться пір'я
з роздратованої шайки гнид,
коли шугає калиновий вітер
 із вільної України.


Гори-дригом прозрілу оскому
оголошену з могоричами
переляканим лихом в хустя
після осміхів  несміяна,
який світу ставить мстиво
лише питання руба - в усі вуха
близьких родичів-волоцюг
і при цьому тіпає попід ліктями.

Раптовий перезаворот осточортів
під куранти кремля.
Дай нових пілюль.
У нас, на Бесарабці, - 
біси трублять
про переполох від звіздуль.

Це вже не вперше шарудить
всесвітня історія в загущах,
коли здихає ціла орда
в світових крушелях Києва,
коли злодії-мокшани
згорають за вітром,
не обравши кучманських
шляхів до Криму.

А ми тут вже бурят  не чекали
на смух між троянових валів
кощеєвих, заліщанських мудреців.

Війна править вітром у степах,
ллє дощем у лісах, на долинах
під сивочолим Дніпром-Славутичем,
під Вишгородом, під слобідками,
під териконами Сіверського Донця.

За перший рік війни,
Бог милував мені нелегку долю.
А в москві баглаям все ще хочеться
загарбати всю Україну.
Треба ставити крапку під "!"

У тюрьмі народів вигоду мала
ця злодійсько-підступна москва.
Побувала у вимолотах праху,
у нестямах бурлаків кровавить карту, -
і сьогодні сотні тисяч убитих рашистів.

Чи сусіди пошилися в дурні?
А під кримінальним мінськом
чути стогін поранених орків,
і лемент живих воплів за дулі
самозванця-диктатора.

Богатирську силу волі
виявив народ  усієї України
Довіряє людям  вільний Київ.
Усей світ зачепив
найдошкульніших
став колючим в оборону
від мороку орди,
злодіїв-московитів
на сім сторіч біди.

А ти, білорусе, помітив,
як історія поїдом їсть
початок від страму
до кінця найближчого сорому
 у мерзавців із мінську,
із санкт-петербургу,
і до новосибірську?

Добра душа. Мовчи! Зглазиш. Не побачиш.
Сила волі і міць. Цить! Чого доброго натворить.
Упізнаєш ці гендригали сильних світу цього.
Так, це туземці. Гідні  краси рідної природи.
Вони у Бога за пазухою, а не зайди і пройди.

Витекли мої очі під солоний солодець.
Вифурділа війна витязів, орендарів-витіїв.
Ситі подорожують додому, наче вікінги.
Позбулися здоров'я, ледь вицяркалися.
Перевикарабкалися з колисками до житла.
Провидряпалися з рюкзаками після битв.
Перенишпорилися та вишарвалися, наче дикі.
Вихватила війна таємні душі
у свіжому винограді 
і загнала під звуки вишні за наливками.
Омела з витребеньками викривила здобич,
дратуючи дужих пугачів на витютнів, горобців.
Зрушила викрутасами і майнула вифатниця.
Захвицяли вихори голосистих глашатаїв.
А ті хвоцькають багно тонкими вихриками
і вертять вихріленами та цілими віхами.

Війна. Варто страмитися хиб, чуток, зваб,
 дошкульних нажив. Чорна мить і клямка.
Простий, самітний, гравець на біржах.
Усім відомо, що сумний соціопат мовчить.
Просувний, добувний, розв'язний маклер.
Гамір рятує біржовиків, їхні промільні,
складні надбавки. Роздрібні, нудні дозволи.
Приживаються неприйнятні ставки на війні.
Спритні обороти гальмують переломи.
Виклики. Штурми. Маховики. Каруселі.
Рятівні відсотки підігрівають ажіотаж.
Обкатують прояви золотого сум'яття.

Скачкові ставки вирулюють
тільки напрямки дріб'язних грошей,
приводять їх до порятунку, чатують,
їх приживають до неусувних гарантій.
Фінансовий льох фарцовщиків
захватив усе. Хоч рубай хвости
цикловим сурмам.
Вартість маклера швидко псує репутацію.
Дерзкі, беручкі, верткі на багатоходівки.
Пускають шельмівські багатошарові круги.

Хваткі на нові шматки. Гнучкі курси валют.
Прояв окладів вказує на скупих чатових.
А які штрафи нависають
за мандрівними ставками.
Ядрені призовні кошти рулять.
Морова війна. У скриню не сховаєшся.
Працюй ліктями на сітьових торгах.
Настав період чумних кривих нестямів.
Жах, який клекіт на біржі з пальними речами.
Світовий мозковий призов на штурм.
Десятирний прибуток клопотів, споживу.

Вайлуваті подоляни відмакошили
відунів над прірвою, це там, де осокори
на віхтелиці з вікопомними чебурахами,
поблизу вільшняку, яку не здуває метелиця.
Проволали три майданівські революції.
Кликали і гукали у безодню органів влади,
за свистунів на порошенківському віче,
а в цей час набрякав в домовині пастух.

Міські воляки віддюбарили знахарів
за тягар життя на солом'яних дахах.
Перемінилися  за часи привабливих хлівів.
А їм зичила жужелиця к лихій годині війну
за вільготу відчайдухів та особняків.
Споневірені степняки віч-на-віч
відбарбарили чаклунів-знатників,
завіршували всю долівку звертаннями,
всі асфальти віталками до налигачів,
а ще відчебучили під Бахмутом рашистів,
і відтяпали  рашиків, щоб ті відцаркнулися.

Відмізгавили, потіпали віртуозів штурму,
дали прочухана віроломній десантурі та
підв'язаним  під Вугледаром врашикам.
Здорово захлянули на вітамінах сепари,
перекоробилися, і дійсно, швидко
віднепали запозичені вітрюгани,
і справді, хутко буря змарніла на ідеях,
та й в дрібноті зеленій, в затворах вихорів.

Відцуралися місцеві язикатих волонтерів,
їдка горілка в лишайній пляшці смерділа
на всю вервечку підлабузів-добродійників.
Це був брудний перегін від Семенових
лікувальних віруснячків, що є в дибилці.
У притоці Дніпра їх віла на цілий квартал.
У дворі шолудивих стирчить біла яхта,
пересмажена сонцем піднесеного життя,
 на заповітрюваній подушці з вітрилом.
Нагадала надута воскарка соплякам
про тарганів на їхньому вітрильнику.
Так, ті відмовилися від зближення з нею.


Витискують захисників із розбитого  міста.
Войовиті перехрестя стиснуті танками.
Все у пилюці, навіть багно, навіть душі.
Покоцані стовби кулями. Йдуть бої.
Без шматків  потріскані стіни. Підриви.
Смерчами розтрощені стики поверхів.
Чорно-руді куски трьох лексусів спалені.

Потайні ходи підвалів темні, а вулиці вже
не рятують чатових  без осередку зв'язку.
До лиха нічний божевільний приціл на АК.
Осатанів свавільний обстріл. Валять цеглу.
Фанатизм упирів та чумизів. Гарячі стволи.
Навіжений харциз банд у місті. Розстріли.
Криваві лови орків.  Принишкли до ночі.
Шмигають лише ліворуч вулиць собаки.
Підзвуковий зв'язок у зграї груп та гуртів.

Розтрощили вхід до підвалу. Завалили все.
Очунявся по-під грудами завалених плит.
Спасла гряда броні із семи їжаків.
Розмотлошили прицепною артою
верхні поверхи грущовки.
Вирвали  три під'їзди з бетоном.
Утолочили  танками криві провулки
 бетоном та брусками. Тепер тут не лазять.
Бойове більмо шибок здригається шоком.

Пицх-чмих, - достолиха смалити ці багрянці.
Вольові глотки провизгують дуйла і клепку.
Затягло все їдким димом, запахли дріжджі.
Вороги здійняли водогін, витікла вся вода,
слизько стало, мороз підкинув сюрприз.
Накренили вежі коштовними ракетами,
осквернили несамовіті старожитні насоси,
саднами пробурили всі водонапірні башти.
Заплава вкрила морозною водою півміста,
повно криги, від сонця все блистить,
 є чим причаститися в колоритних
точках заболоттях.

Снайпери потрощили цілі квартали
льодового містечка...
Пихаті чваньки спритно затлумили греблю
дрібною вертитряскою з оковитою.
Сердиті зовсім знесли і розтягли усі школи.
Закопошилися несамовиті бандити по розбитим господарствам, замаячили все.
розворочили усі токи, склади, точки збуту.
Зрізали зеленку і дроти прихвостні,
як тільки спохватилися зранку і до смерканку,
так і приловчилися красти рашисти.

Витрясли бісами суходіл дідизни,
розтельбушили замчище панщини,
розволочили все, оголили материзну
суцільного степу  шумовитими міннами.
Беззахисні діти голизни  оговталися
за дарованою дешевизною, за кордонами.
Озора дворога подобизна вражої крутизни,
немов розкрутіль дороги, коли треба
здриснути за три села. Зловмисники тризн.

Хитрі московські витязі штурмів,
гонорові бздюки та люті волоцюги,
вони йдуть битися проти
антрацитових богатирів штормів,
як нарочиті хвальки.
Прострільний виднокіл потрощений, зсілий.
В'юн осамотілий вже защебенив кулеметом.
Звідтіль безцільний приліт в автомобіль.
Втілилась свавільна пантоміма орків в обнімку.
Гоноровитого пронизав біль у спині.

Лиє прицільний град, скімлить каліка,
ниє земля кровопролиттям,
криють опорні окопи  вибухами.
Злодій заїка зарікся на м'ясобійні ікати.
Пішли іскри із усіх кутків, вихрять рикошети.
Застрільник - веретільний джміль, якраз підспів.
Звідсіль хтозна-стільки гільз, їх щільна гряда.


Довкіл окраїн вигоріла ТЕЦ.
Недорікий дід  в бинтах, бувший гебіст.
Калікуватий напівживий бурят із ним.
Закіптявила їх свідомість чужою ідеєю фікс.
Заіскрилася ніч неживими спіритами.
Якісь надуті ідіоти у плямах під призьбою.
Зачуміла навокіл арта тоталітарних варварів. Розгарячілися зорі на очах.

Продовжується іго навали
сатанкістів на місто. А місія жде своїх.
Наприцілювали голок і стем дронів.
Орки навтіки від гармат, цвікнули за борти.
Закіптявили танк, він і став прикриттям.
Осліпили дворняг з машиністом.
Завалили  гвинтокрил. Ціле дишло в огні.
Не встиг пікнути, як розсікся, розшарівся.
 Смерть у повітрі. Зарозумілий, повнотілий
чубілець впав долілиць.
Знову  відважного бурята смерть не минула.
Що не день, то у місті -  страшні фермопіли.


Не ловіть гав! Ракети ще літають.
Хутко ховайтеся, - ворожі БПЛА! -
від них необстріленні люди
легко згорають на війні.
Я чую до сих пір скрегіт навколо,
 якби заплутуються верстатні гвинти:
 в Броварах, у Запоріжжі, у Дніпрі,
у Херсоні, - вивертається і вібрують шибки.
Провертаються розривні ракетні кантати.
Так і визлітають сплутані орки на фугасі!
Галасять повсюди провертатися і клясти.
Всеубієнне диво в  грудях їх термосить.

Підірвали дитячий садок. Не вписалися.
Розідрали на шматки малечі майданчики.
Розтоптали дітей. Розпатрали двори.
І вже ні з ким перекричатися мамам з вікон.
Галасають цілі квартали.
Місто все спом'яталося.
Зменшили силу дитинству цоркотати у дворі.
Стіни розвалили дитсадку, - швидкі сигналять.
Повсюди витають запорані працівниці.
Як малечу дістати, як все це розібрати.
Як каміння повідгортати, яких треба бовдурів.
Як шматки поприбирати, щоб малечу дістати.
Якби була міць і дух, то за хвіст та на вітер,
а того за широкою греблею достати,
а того за дібровою затоптали герострати,
а того поставили, в петрівці, і там не сховаються.
Семикратні жалі і печалі,
та плюс оці духові спокути.
Молоді матері дитсадка
волають на усю Україну.
А чи всю цю війну перекричати нам разом,
щоби кожного сина ще раз воскресити.
Щоби кожну доньку на руках розколисати.

І не треба мені про збитки і втрати читати,
навіть, якщо ви державні мудрі бюрократи,
то не волайте, наче буйний змій
пожирає торбу наших грошей.
Наших дітей нам не повернути.
Так бережіть хоча б живих дітей.

Чуєш, люта москво, чи по тобі
це пекло у вухах не гуде на моїх прокляттях.
А мені очі колять оці напівквадрати дітей.
Які там ще ваші провокації проти своїх,
хіба ти не подивишся в очі сама собі.
Знай, ці московські перебенді смерті
 тобі не минуть, ти ще сьогодні помовчиш,
ти ще сьогодні не схочеш навіть почути
що сьогодні творять твої
 московські виродки-рашисти в Україні.
Така ж халепа завтра чекає на тебе!

Люта москво, ти ще моторна виживати
на чужих душах рабів, тож тепер зарубай
собі на носі, це війна твоїх  злодіїв
в печінках твоїх дітей вічно сидітиме.

Чого, побратиме, нам гарячку пороти. 
Треба  подавати вогневу підтримку.
Ми оточені з усіх напрямків. Стоїмо на смерть.
Треба ще раз прочесати підвали.
Хто  там тішився  магістрами з війни,
хто хоче пожити тихо і мирно з рашистами,
хай погладе себе по непоголеній голові.
Схід України наразі кишить арт громами.
Лютим рашистам залили сала за шкіру.
Наразі жижки трусяться у Пуйла,
від України задираються золоті зуби,
тремтять желваки,  посплітані чорні зрачки,
геть пожирану душу витрясли із голови.

Горить повсюди в Росії його бісова бавовна,
і дехто, чую, вже  кирпу гне на злу москву,
то ж чого ще ти тримаєшся за спідницею,
 чим хизуєшся перед вільними дітьми.

Підкручуємо усі іржаві гайки на Донбасі,
на геркулесових стовбах - натягуємо дроти.
Вільною ми заживемо вірою,
мудрою ми заживемо правдою
тепер перехоплює наш дух весь світ.
Авжеж, Земля щоденно дрижить на Сонці.
Сорочки бійців мокрі, в поту.
Важко їм нашу волю боронити.
Сіллю посипають свій хліб
і дивляться вовком на важку війну.
Ганяють до сьомого поту по фронту.
А ви  рішилися  би одразу піти на війну?

Так і моя міць здорова, і мій ґлузд за розум
завернувся від цивілізаційної війни.
Замакітрився від тривог і свідомих думок,
пішов весною світ і -  все обертом в Україні.
Народ у своєму надпориві
зібрався, організувався,
ми тримаємо оборону Бахмуту, Вугледару.
Навіть  трішки в прес-центрі затуркалися,
не подавши вчасно  дзвінкого голосу
розсудливого бійця: "Слава Україні!
Героям Слава! Усі розуміють, на війні
не глеки б'ються, а головами кладуть
найкращі сини і доньки. І до того, кладуть
не тільки кмітливі голови на алтар волі України,
а піднімають до самого Господа голоси волі,
які калиновий вітер розносить
поза нашими кордонами."