Історії мають початок і мають кінець, розлучатися з ними буває жалко. Якось дівчинка знайшла камінець, незвичайну трикутну гальку. І якось одразу зрозуміла вона, що до рук їй потрапив магічний джойстік. Стиснеш в долоні - і накочується луна інших життів. І не треба жорстко стискати, бо зануришся сильно вглиб якогось із тисячі перевтілень. Письменники заздрити їй могли б, якби то знали, якби хотіли. І от камінчик в черговий раз дівчинка стисла - і знов пригода. Всесвіт розкрився, мов дикобраз, кожною голкою вразити згодний. Найцікавіша з можливих планет, тільки от жалко, що час не найкращий - епідемічних підступних тенет ніц не уникнути, змащуй - не змащуй кремами різними вуха та ніс - вірус зловтішний все рівно проникне. Звичне життя все пішло під укіс, понатягалися маски на пики. Мало цього, почалася війна підла, безглузда, кривава, жорстока... Де ж наша дівчинка? Ось і вона, пані вона молода синьоока. Гарну освіту уже здобула, й правильне є розуміння освіти. Може зібрати всю волю в кулак, знає, куди негаразди подіти. Найцікавіше, що є у житті - вміє писати ота пані вірші. Кожен, мабуть, так уміти б хотів, бо, м'яко кажучи, є не найгірші ті довжелезні майстерні рядки, що з-під пера регулярно виходять. Все зрозуміло в них... Ні, навпаки - сенс загадково пірнає у воду, сенс чудернацьки-магічним стає, раптом на голову дивно налазить. Простір там є, глибина та об'єм, зблискують різно алмази та стрази. В захваті купа цікавих людей, мови сусідні переклади множать. А на додаток до всіх тих чудес в'януть усі намагання ворожі, ледве поетка напише про них! І захлинається чорна навала. Слово її струменить та бринить, та обертається "лагідним" жалом. Винесуть вірші цей світ з колії, вивчать колись їх буряти й евенки. Прізвище дуже відомо її - зветься ... ... Дівчинка м'яко стиска камінець, хоче продовжить занурення в чудо. Знає вона - це іще не кінець, дуже цікаво їй, що ж далі буде?.. |