Згортать докупи слів непотріб, як впале листя восени, чоло та пахви змивши потом, змучивши клавиші масні. Аж глянь, диви! На купу тую вже сніг сотає грубий шар, вовну стриже густу й тлустую, отари виперши з кошар. Слова хурделиця підхопить, притьма завіє в заметіль… У зміїв ЗМІ на них - питомий попит з вербальним голодом всуціль. Ледь опритомнів, ллє відлига щільними цівками з буруль. Геть тане королівна з криги й лишається лиш голий круль! Бруньками пиптики бубнявить, бузку здіймає пружний прут, з вишень лупою засіває на вгноєний рядками грунт. Засмагою беруться густо прикметники, дієслова… Листом тужавіє капуста та римоплотом голова. Нуртує спека, мокне лобом, ялозить крижі, зливою шкварчить… У спосіб котрий, яким робом печений мозок зморозить? Та вже безжально видирає спрожовклий аркуш падолист і повз смітник – свиня! – кидає та чавить вщерть зруділий дрист. Слова-слова, мій любий принце! Слова та годі! Все – дурний язик… Дівочий посаг в задубілій скриньці, весь в биндах, зірваних на крик. Скільки у каптур їх надуло?! У вуха, маківку й закарк – увесь тріас з крейдяним мулом, плазунський весь Юрасик-парк! Згорнуть на купу той непотріб і запалить – нехай горить! Та почекати хвилин зо три, щоб усвідомити цю мить.
|