Поголила скроні,
намочила віскі,
щоб подразнення червоні
не лишились риски.

Збрила шнурки-брови,
на лоб змалювала,
мов Хейянської епохи
пава величава.

Коси – у зеленку,
декудь в марганцівку.
На проборі лиш полишу
тонку жовту цівку.

На литку – татушку,
на стегно – татушку,
Та і вище – на підбиту
дупоньки подушку.

Пірсінг – в брову ліву,
пірсінг – в ніздрю праву,
пірсінг – в пупа та язика,
щоб відчув, гад, страву.

Я тепер – панкуша.
Чи то пак ельфійка!
Ему з нанду геть готична,
до наїздів стійка.

І калготи стрьомні,
дзюрка де на дзюрці
й на пів сраки міні,
закручене в рурці.

Як мене побачиш,
зразу офігієш,
від прикиду з макіяжом
сто пудов зомлієш.

Сіромах попсових
серед тищ впізнаєш
та заґоноришся,
яку кралю маєш.

Щоб позаздрив кожний
довбойоб засраний,
як на Сихів весь
конкретно
в тебе бікса файна.

Поголила скроні,
намочила віскі,
й заплела набік червоні
та лимонні кіски.