Либонь, мої одіозні мрії в кошторисі, вистигли огріхи з тінистих кольорів горбів, мовби молочно-білі подільські товтри. Бо в донкіхотів від зміни літописів війн ломить мощі. Ото, милоприхильні стилі, мовби філосовокислі, однокровні виспіви. Либонь, лихо жориків в однотомі, мовби молох оздоб в моніторі. Озон дозорів в Золотій орді. Бо зойки моногібридних молитв Гліба коло могил. Ніби довічний стогін диплококів. Сітьові свисти північних вітрів. Окрім того, читаю Свиридові синьо-жовті оксюморони із московських списків тих, хто, ой-ой-ой, котрі ввійшли в Січ і потрапляють під розстріл. Либонь, свідомо відморожені мокші... Скількись злих сил в їхньому стійбищі?! Вікторії мільйони добрих сил України. Війни щоночі вицілюють свинцьові фобії, вицілюють скіфські цінності істориків. Ніби вічні штирці цокотять в крові світлоносних скитів і синьооких бійців. Світські мітинги молодих в Хотині соколів-світолюбів, холоднокровних бійців. Щодоби хороводи штрих-кодів роботів, під світоч-світлофором шок від криптонімів. Шприцьові допінги і шокові штопори під волосним міськвиконкомом. Окрики, молотить молодість мотоботів. Тим-то три товщі оборони тигроловів. Під лізинг монополії лілових квітів в літфонді Молдови. Морські монстри. То ж то виліз з тодішнім лімітом ліків від оксикислотних окропів Лугандонії. Токсикоз хімії в волокні, фіглі-міглі товстобрових тихонь. Фікції від війнологів. Зморщив лоб - морозиво мотивів під стогін. Монолітні мілімікрони, мовбито в окопі повний стопінг оксфордських мікрофізиків. Фокстрот мінних обстрілів, їх лишок з окороків товстолицих християнських філософів від олімпійських ігор, - фортисимо сили бісів. Мої олово-сірі омофори в стоні під лігвом столичних лобістів. Кріпимо в локомотиві ліфтів мікрофон. під лойових лордів з лоджії лодирів. Ой, мінливий Сіверський Донець від стрільбищ, під стокілометровий мотопробіг вікінгів. Вигідне, вмісне стійбище в мотоспорті. Спішні в міміці лівосторонні хобі, фото сторін, поживні смисли слів, стійкі сфінкси історій. І тоді, коли крокви підперті ломом в льосі, щоб вилізли на стіл під лоскіт століть в домі ксьондзів до стінописів скіфів з офортом. Лихолітні вісім років під лікотьми роботів, Зіркокрил кровоточить ліпідо лінивих ос. Ти випив окріп із ліричної кропиви України. Просто викривили липкі, кислі лимони під кризовий зговір товстошкірих стоїків. Лінійно-стрічковий виліт літніх дідів із злоби. Вирій уривд личить листоноші кривд, із віри лиховісних віх, хтось вижив із тогорічних війн. Кримінологічні, криворізькі гони-крики. Чи зник спокій війни в місті кривоносів? Чи мій подільський кригоріз скріпимо? Крилоногі вісті історії з крикоміром війн. Пригодницькі вірші спричинили крововилив в мозок мережі, - стопінг в крилоподібних, тонкобоких роботів. Тоді ж визволили зі стін опору, тоді ж, стрімких чоловіків з Тоболу. І ті, стрімголов... Особливі орли. Крилоподібні сичі. Вороги скіфів. Полковник мовчки присів за стіл їсти. Вніс до шиї вісім огірків і говорив до всіх. І в розкоші приліг і вві сні його по між бойової дітвори на тілогрійці тінь. Тихо-тихо, перевізник тифозний. Нічого собі тихохід. Придивись, мовби тінь. Зловили собі коників невидимки в цвіті. І скільки він толочів роботів, і положив. Сидить Гришко в коморі між сторців снопів. Тонколиций, тощий. Сміливий і гордий. З долини відтоді бомбить ворог фронти. От-от-от, тонкий слід міни розписом скривсь. Спів столітніх голосів, і - зовсім свині в місті. І спомин стороній війнув в голові, тільки вийшли із його долі тонкі голоси, як Микита заносив гроби тонкогубих до братської могили. Притомивсь, сів при толоці. Согрішили ми з Богом. І гірко в роті чистої від води. Просимо милості від природи, від космічної товщі світів. Мої тогорічні покійні гріхи, ніби могоричі розбиті, ніби тонковолосі, тісненькі діви. Здорово поцілив Мишко смислом в очі. Поліз під виклик Миколи, і ось тіньовик. Більш того згорів цвіт волошки в очах. Обидві, молоді композиторки, - диво! - їхні тихі, співи, тонкі, по- модному. |