Либонь, мої одіозні мрії в кошторисі,
вистигли огріхи з тінистих кольорів горбів,
мовби молочно-білі подільські товтри.

Бо в донкіхотів від зміни літописів війн
ломить мощі. Ото, милоприхильні стилі,
мовби філосовокислі, однокровні виспіви.

Либонь, лихо жориків в однотомі,
мовби молох оздоб в моніторі.
Озон дозорів в Золотій орді.

Бо зойки моногібридних молитв
Гліба коло могил.
Ніби  довічний стогін диплококів.
Сітьові свисти північних вітрів.

Окрім того, читаю Свиридові
синьо-жовті оксюморони
із московських списків
тих, хто, ой-ой-ой, котрі
ввійшли в Січ
і потрапляють під розстріл.

Либонь, свідомо відморожені мокші...
Скількись злих сил  в їхньому стійбищі?! 
Вікторії мільйони добрих сил України.

Війни щоночі вицілюють свинцьові фобії,
вицілюють скіфські цінності істориків.
Ніби вічні штирці цокотять в крові
світлоносних скитів і синьооких бійців.

Світські мітинги молодих в Хотині
соколів-світолюбів,  холоднокровних бійців.
Щодоби хороводи штрих-кодів роботів,
під світоч-світлофором шок від криптонімів.

Шприцьові допінги і шокові штопори
під волосним міськвиконкомом.
Окрики, молотить молодість мотоботів.

Тим-то три товщі оборони тигроловів.
Під лізинг монополії лілових квітів
в літфонді Молдови. Морські монстри.

То ж то виліз з тодішнім лімітом ліків
від оксикислотних окропів Лугандонії.
Токсикоз хімії в волокні, фіглі-міглі
товстобрових тихонь. Фікції від війнологів.

Зморщив  лоб - морозиво мотивів під стогін.
Монолітні мілімікрони, мовбито в окопі
повний стопінг оксфордських  мікрофізиків.

Фокстрот мінних обстрілів, їх лишок з окороків
товстолицих християнських філософів
від олімпійських ігор, - фортисимо сили бісів.

Мої олово-сірі омофори в стоні
під лігвом столичних лобістів.
Кріпимо в локомотиві ліфтів мікрофон.
під лойових лордів з лоджії лодирів.

Ой, мінливий Сіверський Донець від стрільбищ,
під  стокілометровий мотопробіг вікінгів.
Вигідне, вмісне стійбище  в мотоспорті.

Спішні в міміці лівосторонні хобі, фото сторін,
поживні смисли слів,  стійкі сфінкси історій.
І тоді, коли крокви підперті ломом в льосі,
щоб вилізли на стіл під лоскіт століть
в домі ксьондзів до  стінописів скіфів з офортом.

Лихолітні вісім років під лікотьми роботів,
Зіркокрил кровоточить ліпідо лінивих ос.
Ти випив окріп із ліричної кропиви України.

Просто викривили липкі, кислі лимони
під кризовий зговір товстошкірих стоїків.
Лінійно-стрічковий виліт літніх дідів із злоби.
Вирій уривд личить листоноші кривд,
із віри лиховісних віх, хтось вижив із тогорічних війн.

Кримінологічні, криворізькі гони-крики.
Чи зник спокій війни в місті кривоносів?
Чи мій подільський кригоріз скріпимо?
Крилоногі вісті історії з крикоміром війн.

Пригодницькі вірші спричинили
крововилив в мозок мережі, - стопінг
в крилоподібних, тонкобоких роботів.

Тоді ж визволили зі стін опору, тоді ж,
стрімких чоловіків з Тоболу. І ті, стрімголов...
Особливі орли. Крилоподібні сичі. Вороги скіфів.

Полковник мовчки присів за стіл їсти.
Вніс до шиї вісім огірків і говорив до всіх.
І в розкоші приліг і вві сні його
по між бойової дітвори на тілогрійці тінь.

Тихо-тихо, перевізник тифозний.
Нічого собі тихохід. Придивись, мовби тінь.
Зловили собі коників невидимки в цвіті.

І скільки він толочів роботів, і положив.
Сидить Гришко в коморі між сторців снопів.
Тонколиций, тощий. Сміливий і гордий.

З долини відтоді бомбить ворог фронти.
От-от-от, тонкий слід міни розписом скривсь.
Спів столітніх голосів, і -  зовсім свині в місті.

І спомин стороній війнув в голові,
тільки вийшли із його долі тонкі голоси,
як Микита заносив гроби тонкогубих
до братської могили.

Притомивсь, сів при толоці.
Согрішили ми з Богом. І гірко в роті
чистої від води. Просимо милості від
природи, від космічної товщі світів.

Мої тогорічні покійні гріхи,
ніби могоричі розбиті,
ніби тонковолосі, тісненькі діви.

Здорово поцілив Мишко смислом в очі.
Поліз під виклик Миколи, і ось тіньовик.
Більш того згорів цвіт волошки в очах.

Обидві, молоді композиторки, - диво! -
їхні тихі, співи, тонкі, по- модному.