Не до сну. Здужав спалах вітражів.
Через червоний мак чути звур-співів,
розділились річки в гарт і в спеку.
Силуети на суходолі. Я чую чайок лет.
Багряний Дністер і розгнівана Десна.
Полум'яний Дніпро і заквітчаний Донець.
Самара. Інгул. Буг. Горинь. Черемош. Тиса.
А вже в тім без снаги. Бар'єри і скелі.
Вмів і зміг. Вир і час випер мотлох із душі.
Живі звуки джерел і мертві акорди рік.
І щоб це в тих, хто має чемність любити.
В тилу автострада правди. Із тієї сваволі.
Сокіл і горлиця. Ворон і сорока. Сойка.
На якій уся висока хиба віри між боями.
Я і ти, то це ми вийшли у світ. Тиша і шум.
Не для всіх опук стрім повних рік. Був і є.
І все ще зве мить двох. Дім. Жар і відчай.
За те їм, що є в них згадка про силу рік.
Тож знай цей запах кави. Мара і хмара.
Мій сад. Вишня і малина. Агрус і барбарис.
І ця синь мерщій повз днів. Я не втік із ролі.
Гріх зірвав біду наді мною. Не встиг. Поет.
Підвів слух і зір. Іде війна над усім миром.
Рів і луг. Терен і шипшина на опалах ран.
Мрія від твоїх слів і віра моїх сліз. Світ і цвіт.
І в тих, і в сих ждав я. І зникла моя палітра.
Між тими і між нами пропав штрих явища.
Ох, він вмів  так все ломати і не робити вид.
Щастя і горе дай нам  дух і рух. Нерви і мати.
І знов гай і рай із-під вітрил для тих, хто там.
Дрони і авта. Боже, ти мій, ця даль для всіх.
Вино, хліб і сіль при свічі. Весна без сліду.
Як же ж він випив мій чай. Дув і пив хміль.
І ти мав таку жагу. Дай кварту чаю. Смак.
Ти сам звик до скель. Сніг і страх сина. Обіг.
Сором і кров. Голод і холод. Втома і змора.
Там все, як без слів, буде. Щось від див.
Вал. Сонце і дощ. Поряд неждані кроки.
Там все як хміль і жар без сліз. Обняв тебе.
Бо й сам чув про твоє добро в злому серці.
Крок до мрії, як без рук. На двір в склеп.
Вгруз в цю мить над тобою, я - над містом.
Я  тут - золотий колос. І цим - ти маестро.
Степ і ліс. Світло і темінь. Тривога і гнів.