Застала темрява в місті.
Ємна зав'язь міста
являє  їжака в смартфоні.
Але наявна елементарна
тканина верби на воді.
Хрещатий яр до річки,
заплетений байрак.
Здалека джерехтять
ліхтарі заможних шахраїв.
Каміння гір, які на сферах
бань іскрять фарами тачок.
Де-не-де багряніють
тверді скелі прагнень.
Найтяжча вежа застала
сарказм в центрі.
Без мене перехожий
впіймав інтерес
до Петра та Павла,
як дефакто, - маяче
на весь  край, деюре -
іронія ламає пряму життя
на гирлянди незграбних емоцій.
Ніч здатна на власне
 упередження зачинів,
бо плавне судження про факти, -
то це поетапне згасання емоцій.
Неонове забарвлення 
державних теремів-закладів.
За час хапає будівля-гевал
десять ляпасів  від заметілі.
Набрякле світло переявляється, -
в караван звелектричної ватри.
Перенесення світла
через каламбурний чад,
страшне "фонове" блікання,
електроперенаселення стеців.
Наснажена, щедра,
 незгасна рівновага,
багате чорне сонце в депресії.
Ефект надстаєнь у місті.
Цей ландшафт генезесів
має скарб балансів
Пантелеймона.
З'єднає весь  хребет 
міста зміст яйця-райця.
Вінниця являє в злетах
пам'ять на манжетах.
Та всякчас віддає зелені
 запашні дерева на свалку.
А якесь таємне багаття в  серці,
де не знає меж глядач в депресії.
Без заперечень ранець краси.
Переданий адрес на Стельмаха,
там, де гречний гербарій князя
Коріятовича, литвина за походженням.