Ти подивись в бік.  Злостиві вітри в місті.
Одні водії. Голоси. Розмови. Собори босів.
Родіон з Пилипом. Мирон з Віктором.
Ото диво зими, прохолодні сніги в тривозі.
Спинились вінницькі боси поміж бліді тіні.
Вологі щоки. Поодинокі кмітливі зорі.
Тимофій з   Віктором. Дмитро з Ігорьком.
Їхні збитошні нічні мороки. Підлі морги.
Ніби хитрощі природи. Дохлі покійники.
Корисливі жильці в цім домі. Всі ковідні.
Зі сходів примітив притихлих вбогих
розвідників-сніговиків, по дорозі їхні рої,
вони оділи білі сорочки. Цілі вози живоїдів.
Босі і гоноровиті, попри злигодні, смолить ніч.
Хижий сніг пішов по дорозі, мовби сліпі гроші.
Видні у повітрі прозорі родзинки вічок гойї.
Товстошкірий ідол, мовби молодий в цноті.
Холодні, широкі, добрі сніговики. Швидкі.
Діти тільки-но їх зліпили зі свіжого снігу.
Хоч  мні, відьмі, одчини, милий синочок,
бо простий покійник оповитий одіозом.
Либонь, добрі звістки від Миколи.
Жовтий пісок осліпив сон Володі.
Годі тобі, милий донощик, милостивити.
Дівонько, отож, вродливий твій сторож.
Проволокло місто новорічним гомоном.
І хоч їхні крихітні кошти, їм тісно жити обом. 
Швидко розбитий зовні молодий бойовик.
Зизоокий робот з кошиком квітів-вогнів
приходить з кмітливими із вигорищ.
Костистий дідько проскочив в шинок.
Дві Вікторії. Три Ольги. Один Кирило.
Міський годинник із скісними бровами
 під звивистим жолобком підвис.
Провчив кровопіїв повносилий розбійник,
 оздоровив підлі синоніми до слів босів.
Місто вміло зниділо від полохливих сконів.
Нові синдроми від силіконових вставок дів.
Сидить один повносилий симптом
в індиго, сизо-синій, із сіро-сивим
Богом-Христосом, симловом симфонії
їздить по філософії скрипки водіїв.
Ось сойки сміх цокотить посірілим двором
 під мокрий сніг.
Гнівно-грізні хитрощі пронизливих вітрів.
Скількісь доби до відлиги,
щоб ці гострі віхоли долі
розвіялись під  тривкий снігодощ,
котрий пішов з міцних жил в полі.
 Он, кипить світ.
Сьогодні всі - в родині, в домі - зимно,
холод війни - до кісток. Посиніло 
тіло жінки. Вздовж світлий корч схолов.
Під білим снігом гострий біль в горлі,
спить мій синок диво-хлопчик. Золотий.
 Болилихо. Помісь потвори з ідолом.
Дригонить його смик. Проспить свій сіп.
Сон про глибокий погріб під тік щоків.
Сидить кріпкий лоб-мороз в мокрій сидні.
Міцний хліб під жорстокий мор
сіконить філімоном дощів вікно.
Присів до нового твору, і ось тонкий
прислівник із слововитворів Орлихи.
Твір тихо відкривсь, провітривсь.
Прикро, що довгі докори кориці
від комори сироти, котрий приготовив
кислий борщ з листком Богородиці.
Швидкі і короткі словопотвори.
Ритмічні тропи дзвінких віршів.
І чи вони ситі смислом Тимофійчиків
приголосними нововійни?
Постійні ці звітні Соломонові
 проміжки голосних в римі.