Старі милиці. Йти з порожнім відром до цілого гоци. То ж - посильний від ворогів. Ой, мої уявні ноги, болісні дві ноги-культі. Той чорт, той ідол фронтів - біль в гризоті. Скільки пиляти до тієї корчми. Тож пішли. На поминки - під блиски куль. Прикрий мене лихий. Вихор у голові. То ж ті, одшиби-розбійники, орки троїсті. Почімо в згоді з ними ці осіплі скрипоньки. Горб. Там блок-пости дозорців зі стволами. Нічний холод, і прохід розвідників по сіль. Одмінно гідні тілом боротися з злодієм. Віз-обтир йшов по ріллі, мов живий ворон. Від дороги прикордонні, - ці воронні коні. Сьогодні стоїть тополь - трошки дзьобить. Осколки-ножі, міни в полі,- спомин війни - дрохви - в сіні, бобри - в мокрій соломі. Вночі - голосні горлиці, їдкий дим порохів. на смичці - одні витворили свій виток Сибір. Вміло бринькотить хлопчик за відомі гроші, Одіозний Дон, - зі сміхом мокрий роголист. В гофрі війни річки. Сторожкий потік води. Піти вмитися. Проліз в потрібний бік потічі. Золоті роки молодості посиніли від злоби. Нібито тої ночі молодий явір поліг від мін, під гострі сокири пророків чути прокльони. Посивіли в полі полини, побиті осколки На хитливих стовбах - головні повисли. Що то горить в ковилі? Короткі локони. Повільні ночі. Одні змори і розкоші тиші. І вічні огроми грішників скрізь сито зірок. Привчив хитрих пройдисвітів до творчості. Од і сотворили ці помисли грози під зливи. Одні білі щіпки при дорозі, побігли звідси. Посіяв хліб Володій і пішов лій-соромом. Його швидкі дітки, молодії шкоди-вихори, сходили тирлом до грозьби. Гострі брови. Чогось тільки одна сулія олії з Коломиї. Ти ж собі - політик, тож протопчи притор, тож попроси землі під могили полеглих. Обложні полини прилипли до ковили. Пригримкотіли чорні гроби. Одні шматки. Потім зовсім гільйоширні городи без стрічі, З-під води - підготовив собі мости з цинків. Рихтовані голі стовби, готові дроти з міді. Вивісив тонкі здобитки з кирпичів на рів. Од вони помисли живих, вдовшки і ввишки. Гримкотить щоночі під вибори добродіїв. Проти довгобокі домівки, бо від ломоти. Сірі горби могильників - бистрі свідки волоті. В тій стороні сопілки в шоблі горобців. Гризь свідомої зими - обвиті бинти в крові. Хитрі сходи. Шило дзьобів точить лисі гори. Тільки згірклий хліб на призьбі одинокого. В загороді синички гризуть мертві соняхи. Сойки обгризли горіхи. Одні покірні вужі з ділом проти того, щоби родилось і росло.
|