| Сергій НегодаСтародавній Вал Чернігова| Голосить вінницький вітерець  у старому Чернігові на Валу.
 Шаптає вересень листя.
 Крута Десна булькотить під Валом.
 Осінь спокусилася на холоднечу у місті.
 Дощ підносить хабар зеленими жолудями.
 Підмовляє на ласощі скоромовками гід.
 Будується, росте Чернігів, збільшує собі хвалу,
 гордість і честь князів чернігівських.
 Прославляє високі Вали
 і посилює дзвін на дзвіниці.
 Злітає з дзвіниці вогнений симаргл,
 пролітає під носом і сідає
 на залізнім паркані.
 А над водою фонтану - стихія,
 два дебелих цапи стали дибки.
 Бароковий колегіум піднімає важіль
 недовірливих істориків на здогади.
 Витягує підозрілих туристів із Вінниці
 і поміж них підбирає митців чернігівської осені.
 Надихає енергією стародавнього князівства.
 Ясени, осокори, осики, тополі, дуби у парку.
 Торохтять модерні мобільні у школярів,
 в різномовній стихії  співають у храмі.
 А велич князівського Дитинця стійка
 під мармуровим пресом невідомих
 скульпторів, архітекторів.
 Гід лічить в умі по всіх закутках
 відголоски страшної війни,
 якось він бачить розбомблені
 дахи серед свіжих перебудов, однак
 ошатні тільця іномарок, - повсюди.
 Від жалюгідної мізерії решток гід
 обраховує силу духу Мстислава Удатного
 Пустир на первісному городищі.
 На верхівцях позолочених бань Чернігова
 очі вінничан яскраво світяться.
 Напружені файні майданчики
 покриті золотистою бруківкою.
 У вікнах музею відображаються
 стовби та дроти, грати та ліхтарі.
 Як вилиті з каменю міцні собори
 вражають опуклими банями.
 У гаю по краю Валу викладено тротуар,
 уцілілі гармати Мазепи на лафетах лежать.
 Я обходжу білісінький храм Катерини.
 А неподалік у важкому металі вилитий
 спокійно сидить на лаві у осінньому парку
 велетенський Тарас Шевченко, веселий,
 а навколо групки школяриків гомонять.
 
 
 
 
 
 | 
 2021 © Сергей Негода |