І на тобі - ми викинуті у підвали,
за межі своїх збагачених душ - вдача.
Поглянь. Тут і собака не гавкне.
Немає тут тебе. І немає кого умовляти,  -
ми самі печем раків для пророцтва
у цьому пеклі столиці.
Поштива громниця.
Чо, скривила кислу міну? -
Твоя утроба вся,
 як чорна кішка,
дорікнула сю дивну мрію
душі, - за поклик-пригоду
самозбутися наодинці світу.
Вигнав чи продав я підступну душу,
а таки порадував силу волі збитками,
бо наче підділа цю химеру
чесних мук честі і з'їла живе,
давши уйму грошей і речей.
Од тепер ми вороги однієї удачі. -
Ось два успіхи саморозсвітлення:
мудро любити себе в місті
і вічно кохати тебе в обійсті!
Полети, вільна душа, охоче
додай мені жару в пристрасті,
бо вигоріли квіти між межами,
бо  вилізли крижі у потвори,
і олунюють мене повсюди,
засвітила себе примара перед усіма.
А я в цю лиху годину
зробив підкоп під себе,
оголився і ліг у курган.

Переломив себе у мураху,
у страшному сні став птахом,
заволодів собою літаючи соколом,
наче схаменувся, втілився в осу.
От собі й маю! Золотий зомбі.
Ніби  з хреста знятий.
Біле полум'я сонця в очах.
Так з тебе всі жили витягують.
Як запахло липою
та новим тиміаном.
Виборов голодрану
істоту із шкіроборища,
відчув нюхом, як наростає
м'ясо на кістках та вселяє
паморочну чуйку душі.
І ти знову живий.
Я - неначе перевернув
золоту чашу з грошима.
Натякни мені, скривджений,
як ти перевтілив свою шкіру
у золотий пісочок із Дніпра.
Ось крила. Це що є здобич?
Ні риба, ні м'ясо, ні душа.
Почухай потилицю, горопаха!
Бач, око в око, владу над собою.
Який клопіт! Залихословив
манжура від такого щастя в злиднях
Він вдало перелив оверкові
своє хлібне єство в величну
чашу презирства влади над собою.
Твоя злоба пахне полоном душі,
бо любов розкішно виблискує величчю.
Тобі набридло бурлачити в цьому часі?
Чого онімів? Говори! Я - не вмер єси!
Тобі давно хочеться добре жити.
Ти хочеш трудної любові від устання.
Підсоли сам собі, везунчик, долю!
Скажи, смачно. Відчув свободу.
Безсмертна душа
не схудне від глузду волі.
Чо, червонієш за утробу батьків у пеклі.
Зараз видеремо усіх. Не ворушись.
Ти горем непокараний.
Потерпи трохи. Тримайсь.
Держись. Присядь, лагідний,
у тебе підсмалені щоки.
Ти жартуєш. - Ну й язичок! -
Так, ти поет! Здригнулася луна.
Обидва, ми зомбі, - дух предків
і убоге рабство твоєї душі, -
 обидва смикнулися від паморок.
Розсунулися  вітрогони в різні боки.
Голодні духи прочухались.
Мені дуже боляче. Не можу.
Терпи. Ось буде - святе чадо!
Ще вистраждаєш від втрати.
Різко не стугай себе, не трясись.
Не захоплюйся подобою світу.
У тебе очі лізуть аж на лоб
від такого щастя в іншому світі.
Божевільний таки взяв твою душу.
Хочеш бачити свою пошарпану душу.
Вставай. Політаємо без почуттів.
А звідки вітер дує? Тут без вітру.
Давай погуляємо. Дотепно як.
Нікчемні дві примарні істоти,
котрі підсмажилися на сонці,
літаючи за  віхтурою,
несподівано втратили
тяжіння до золотого піску
і проти людського балагану
піднялися над життєдайним
каламутним Дніпром.

Столиця розкинула свої пришви в сіті.
Розрізає пута хитрих розв'язок. Без каси
лепське метро з родимими плямами.
Через бар'єр - голоси: розкривайте
очиська, і закривайте роти, - вервечкою
звихнутий транспортер усіх роззяв
тягне тебе у печеру шумер на клопоти.
Хутче, малий гастролер по усім усюдам.
 Я - з Донецьку! А я - сирота-кияшко!
Фіть-фіть. Тут дибілка не ловить мережу.
А там шкуродерне  сіромах по світах,
Бах-бах, бабах!!! Туман в очах. Смердить.
Тісно качає білих і чорних плече а плече.
Гуркоче скажена прірва в метро.
Матоньки, ви ж, не пащекуєте на манівцях,
як маніпуляторки, в столиці, -
а де  знайти поїстоньки
чумачині-дитині?
Пхе... Пішли діла. А тутоньки, де козаки
працюють на роботі є "мандри".
Або тути, де холостяки-перегуди
майструюють тришаровий курган.
Або тут,  в наймах у свата,
у одуреного панібрата-депутата.
Шарах, ненажера з мегерою.
І вагонів - вольєри дошкульні,
і фанерні  - портьєри ясновельможних.
А тут вилупки в атмосфері банерів
та метушня потягів-пантер у метро.
Візитер-репер крекче під ніс голоблі.
Скажений гергіт осоромився у вухах.
Комівояжер хижо міркує на леваді
над аферою. Інженер сподівань.
Падишах багатошарових ЖК.
Мародер-візитер либонь взявся
за ручку з неохотою-хабанерою.
Ти - фантазер з перепусткою.
Пенсіонер з костомахою, як ящур.
Обижаєте. Кровожер з сергою у вусі, -
Ти макуха, - це резонер мін на передку.
І тут машиніст-дублер взяв по гальмам.
Біс для пана, вилучив хвилинку у тунелі.
Ліфтер перервав рух вгору. Од, зараза!
Оце пікінер. Оце панікер. Зник вітер.
Нажахані. Горопахи. Налякані. Переполох.


Гардеробний Хрещатик. Грішні корчомахи.
Якесь решето для хирлячих щурів у діжці.
Вимахані гіганти-домахи без гаїв щасливі.
Отряхнувся дід. Теє. Не шарахайся бабо.
Бородатий в лахах, ой, розпанахався подоляка.
Яка корчомаха - кучерява діваха-місія.
Цить, розумака!!! Бляха. Начувайся.
Серйозний сірко-бідаха несе костомаху.
За ним навкруги шавки-нетіпахи.
Шарах! - Горопаха тікає, - тарах в авто,
соломаха пре проти рожна. Лукава чума
 Тут нахил . Тут узвіз до монастиря.
 Взявсь назахват. Чути запах смалених.
Оце папаха в голіафа! Цить. Не пощастить.
Прокотив вороний, зламав віру задушених.
Дівчатоньки, ви ж теє,
інформаторки, в столиці,
а де знайти попитоньки
пришелепкуватій дитинці?
А тути діляки рвались на інкасаторку.
А тути розбишаки утікли від узурпаторів.
А тути стерви коспіруються під татоньків.
 Од, парася. - Ваще! Аут! Як крізь землю.
Проходять вогонь і воду, і мідні труби.
Якась наваха майбахів - авт  завзятих.
Нажаханий. Ти сіромаха! Ти мураха!
А це - білий сахар - домовина душі
Захват. Облиш. Шахер-махер, без квитка.
Я, тядя, я так настраханий. Тільки не кричи.
Ландшафт кахельний, все з міцного каменю.
Лютого ката забабахали на киях.
Консульство. Простір. Ратуша з часами.
Плаха. Статуї. Шлагбауми. Плац. Колони.
Солдати. Затхлий туалет вкрився піною
 для братчиків безхаття. Житейські казарми.
Братоньки, ви, як  агітатори, в столиці,
де  ж тути поїстоньки химерним безхатькам?
А тути марно  шукати земляків з магістрату.
А тути злидняки у наймах  з інтернату.
А тути лайдаки батракують
за украдену курку.

Шум. Видраяний Гідропарк. Атя, жара!
столична африка, - спекайся люті!
Вау! - ой, анафема розпатраної фауни,
 компанія огрядних голяків на брудергаузі.
Ти - бойскаут, здай назад, давай, назад.
 Хвать. Од! Пузаті страуси. Укатчики
з латяттям. Статусні рибні траулери.
Янголятоньки, ви, як ж навігатори, в столиці, 
де лягти спатоньки дотепній сиротині?
А тути лобуряки-босяки в кабаку меценатів.
А тути реєстратори з акселераторами.
А тути рефрижиратори з інспіраторами.
Пляж- це тезаурус заповзятих. Ціла рать.
Немає де стать. Затулять собою весь берег.
Жах. Із моста - прямо у воду!  Нокдаун.
Чувак-шафа. Траур. Ваще, комарі.
Лобурь-жирафа  - як фауст на грудомахах.
Мурашник міщан засмагає на манатках.
Вода - благодать. Швах. Чвах. Прочах.
Голуб'ятоньки, ви, як орієнтатори, в столиці,
де, куди летіли купатоньки роз'ятреній дитині?
А тути гольтіпаки жебрують святощі в уніатів.
А тути кооператори на акумуляторах мутять.
А тути марнотрати продають кепських парубків.
А вам треба летіти ось туди...