LОVEць ВІННИЦЬКИХ ДУШ … я йду убогим бульваром блукати, опівночі плутатись, розкошувати, у камяному кіно, де місто захекано впадає у пругке зголошення пройдисвітів… …хочу потьмитися ві сні здичавілих вулиць, переплутати мури з вічним узвозом, грати зухвало з авто у сонячні зайчики, перетинати брами, тікаючи від киці-баби… …там жмурить охлялий панас за коломбіною у розчинених нішах, - я хочу, стиснути душу, я хочу байдуже, дуже, - і серце, і мозок, і пузо скоєних, немічних рухів - ковтнувши лихий жох… …я хочу десь таємно подітись від віхоли душ, живучи з тавром всевисонцененої істоти у тілі, - я хочу десь спастись - десь від сполоханих вбивць, від стомлених зойків, від драми, від ликів, від заметілі… …як це від жеребу жити тричі народженим там, де сонце шпигує - без неба, без борсань у серці, десь у живописі надрізаних лип та каштанів, які схарапуджені у ліктях, наче муштровані скульптури… …струнчать фригідні стовби і смокчать бруньки, насмішкуваті, ніби наосліп обрізані вежі, ці домни будівль у чорних копитцях вздовж вінницьких мурів, у куцій задвірці співає сурмою загнаний трамвай-різник… …як навіжений у дрімучому сні, порепаний подаленів, я так боюсь його стогнання, і зовсім мерщій біжу узвозом до Божої річки, - я бувший ангел, - тепер шмаркач, я гордий – ізгой у подиху сойок… …опівнічній порі залишаю потоки подзезканих лиць, - я вже на золотолитому пляжі причаєний в благах, в гарячих голічеревах, у божевільних тенетах примхливих піхв і дурисвітів, накритий вихором душ… …гулькнув у Божу воду, неначе дундук у шпарку мару, кинув дозрілий прах в святу купель рахманної блажі, задравши носа зіпаю воду, - ані, і вельми нахуканий зляк, ані, і моя твереза макітра мяко долає імлу вздовж містка… …з попелу клекче палена кава, вона повернула яскраву свідомість, - як це ти хлопче, убогий нащадку, в потоках струмів стогоревучих на частоті спілкування Дніпра з Бугом-рікою видерся на Україну… … справді навшпиньках уразила лиха бредня, без’язика халепа опісля борделю повисла на шибениці, я у сльозах кохав подолянку під зорі зівак! – з усіх гріхів богатирських, - цей гріх був найкращий!.. …я ще не знав про те, що себе не встеріг, коли пругкого забаглось, коли перевернулася стеля з її красним личком, з її сонцеоким міжбрів’ям, з її чорним волоссям, з її розуватими очима-нейтрино… …впіймався у пахучий зашморг крилатих обійм, скажених, вогких цілунків, черствих циць-гантель, навіть репяшної вульви сягнув морфічним стеблом, божевільно струснувши спрагле нутро… …тепер в пахкочу в руках, я леть держу хижу душу, макітриться одур від пяної зливи, весела сокира рубає крила, а бач, розкришені душі, ніхто і не знає, що цмочища вмерли, раптово, миттєво у гидко-куцому, у жасі химери… …побігли роздерти мене на життя, хіба що один двійник-міраж в окіпку масткої щириці ростиме тичиною на місяць, оце так шалено ковтнув цілий цвинтар захланних душ, осяг пантеон з безтурботним бабищем в інстинктах… …без жодної йоти стоїть безодня - чума самолюбства, але ж, – вона мене спіймала для снів – пахкоче й возносе, - я навіть думав, що вирвусь, коли всього-навсього ясне багаття в блакитних свіжих очах, - атож, у прірві серце забовваніло… …самовіддано задудоніли арени від її лицемірного флірту з чортячим “хі-хі, хі-хі”, - аби-то жох її авантюри, – не став розкислим самогубством завидного щастя, - яка ж незбагненна, яка ж прещедра, а як стояла перед очима… з заосяжно розколотими вічми, як многоплідна, посатаніла від делікатної першої ласки один на один, первобутно гойднула рамена, затялась у мімах та корчах, одичавіла, запашіла навіжено: “надто парко і дуже душно…“ …покірливо протягни, подай, мені руку, ой, лишечко, я ж втратила розум від твого паскудства, - стривай, - на рубцях моїх стружка пахкочу, мерзотна зірвалась, від стогнот здичавіла, і небом повосла роздерта похіть… …гортанний гвалт її баговиння: вйо-о, вйо-о, йо-о ¬- - тепер я утопленик твого водограю, мене все лоскоче, аж у вухах шпарке дзюркотить,… - вона басовито від задоволення влещує тіло під саму шию… …раптом поруч зареготала божа сила і велетенські стропила зітнула жаром клекочучим, звелася на вітер і в лахах з прахом перегикнулася з ним, він навкіс поклав втрачений спів і сонячне світло… …шукайте мене, виснаженого, всесущого самовбивцю, - я – це звідкись плескіт води, яка басовито від задоволення влещує тіло під саму шию, - то ні - зневага до себе самого, - скрізь ніч чути: бр… бр…тр… тр…, джигуне…е…е… …а це ж треба було взяти живу людоловку за горло, яка тараторить: “люби безплідну, яка хоче зачати, люби спопелілу, яка хоче згоріти на сонці…” – а під кінець регоче: “це ж треба так над коханням знущатись…” …її звук урезонив страмом, чарівно-хижу вродливку: “яка ти паскудна, який же ти диявол!” – я боюсь отут водорию, вобидвіруч гребусь від пастки, але все слизьке і мокре, тягне донизу, - не можу не мо-ооо-жу-ууу, ууу!.. …я горлаю в безсиллі, сягнувши голосом мертвих зойки, - прокинувся геть у пеклі, єси в очах порожнеча темряви, страшна пітьма і тлінь божевільного сну навзнак смерті, - тайне свавілля потойбіч у скверні зняло очей спустошені чари… збудився пощезлий жах відрази, залишивши біль від марудного сну, - чого я злякався? – запаху смерті! – чаду вмираючої душі на межі життя! – ні, я не боюсь своєвільної вульви, вона одчайдушна в коновочці з сміхом… вона павить пір’ям і випиває мене і сподобує люттю, трясе і кличе, розбуркано рве чуттєву пугу навісного шалу, - а я все тремчу, і стрепіхаюсь у всечуйній утомі кошлатого, розгарячілого кубла, - куди ж подітись, куди втекти… …я весь в каламутті і пахне тліном вогка вільгота, - немає світу, в обіймах рук – її нутро вразив струм, пополотніло мязисте тіло і завис на злих завісах як спекатися її знавіснілої уяви, оце чародійне збавляння… …невже, так просто вмерти - це ж сущий клопіт, - я вже хапкома закляк, і як на гріх її прошила колотнеча, ну, що ж ти хочеш знічев’я втекти від мене, ні не втечеш від гулької розшарпаної тужави у серці… …зійшовся на герць супроти розпуки відгаєно-марних спроб, бо наскрізь вона – ляклива рожева рвань навстяж, і ти у неї вчав углиб сторчма, - вона невситна, на сотні гін роздерта ятрить, розчохлена, тендітну душу зцілює… …без жодних слів, і чудиться граціозна в агонії душу смокче, бубнить про себе мою глибоко невситиму згубу, її не збутись – доокруж тіні, проривається вона, різка, раптова блискавка, неначе вібруюча щогла… …з пломенем встромлена і зламана у серці, спацапала моє живе тіло, і як мертва пазурами здирає серце, і вже пережне мою біль принишклу наспіх, зітне, як здобич, бо очистились гущінь душ і розійшлася в міські капкани… …розголосились знавіснілі, всупір сонцю захандрили на пяний гибій бовдура… - в настудженій, в напівпрозорій вулиці літають у бездомності, літають в каламутті навмання, у пасмах звихів-тіней учаділи тихі сажотруси і заморок… …вже нерухомо тліє замшілим вульвищем кіптява, чорний вітраж блаженної душі, - о сатанча, - червоний залом, - а освіжаюча молитва потурила бажання, - з балкону добре видно горизонт… …як сонечко ховається за теплий обрій, вечірній небокрай нещадністю хвилює, я хочу плакати собі на самоті, спалити всі бумаги на столі, віддавши вітру попіл цих слів… …лиха лівиця ледь поправила личак, очунялась правиця, тричі сполохано перехрестилась, - молюсь за все, що зблудив, мені жаль великих див блаженної полуди, я – бідолашний… …не вже вродливий, світе вінницький, все у тобі, тепер залишилось конати, ти не тривожся, що іріє гибінь, гордо проникнися уявою життя, - агей!.. …лечу із власного вікна під ошалілий, усевитончений регіт, я, переходжу в усечуйний однотонний вереск, зчалів у онімілій розпач, гей, рятуйте, - ва-а-а-ай! – розколотий на всесвіти мій світ… …нестямний перевис на сонячному трасі, заплаканий заціпився над містом звісткою, а вчора тлусте тіло зламало декілька гіляк, заколисалося на нерозсиченому, грецькому горісі над прірвою… …і пильні погляди малечі у дворі кричали ошаліло через силу,- диви! диви! – мене, як божевільного, відлюдка, кріпкий горіх гойдав, кокетливо мугикнувши від йойку, і марновірний вітер колисав, аж поки не приїхали пожежні… - …погар свідомості затамував сльозу, супроти сорому, навспак усім смертям – зберіг я безталанну душу, - я ще живий посейбіч, - гей, упир із царства німоти, - я ще живий потойбіч, - тепер в ярмі шалених… …від болей розгортатися я звик і просто жити, крізь буднє почезання, в скверні лукавого духла нестерпно божеволіти, безтямно і безпомічно гибіючи, бездумно утрачатись в нападах співати – від лікувань… …моя ти, доле, ти моя, чарівно стерво, вже звечоріла під спантеличену приборкану волинку… – я під егідою гульвіса Дон Жуана страждаю від виразного нездужжя… …я бачу твій образливий холодний погляд, буквально заливаюсь від твого поношеного запаху від тіла, у різьбленому вулію - життя, що зваблює на віддалі мене, і мотлошить нутро, - невже я в змозі стримати себе… …якщо терпіння в лицарському стані пручається, народжує несамовиту заздрість до тих, з ким ти від безгрошівя щодня вишукуєш цноту виснажливу під всетерплячу поталу… …це понад моїх сил, – це все одно – бери мене, якщо не хочеш, - усім одразу я потрібний, - доки знущатися в душі не остогидне, - не можу переносити цього у запашному щастячку… …у клопоті я мав би бачити тебе з обличчям віроломного гротеску, із часточками найяснішої помади на грубій прикрій усмішці, - невже, в твоєму лагідному серці – ультрасучасна непричетність до кохання… ..я безперечно більш не ігнорую зазнобу душ, хоча вона з привітними грициками в чахлих очицях наводить жаскі ясоньки – яке для фіаско пикатих нетіпах, я, певне, я є засіб здолати її шалений любограй… …життя поплічників цяцькових, що очамріли на розвагах, частково в пригадках минають зухвалі потяги душі а все це притаєності душі, в яку не варто заглядати, бо ж там загнічена хронічна цнота, що палко закатована у волю… …мовби пропаща воля на обніжку знеціненого збіжжя, - вона не дивлячись у знелюднілі вулиці й ряди являється вона у поторочі, і прісність, сива мла якої нависає сльозою з тьмавим поглядом від безсоромних ямок… …мені доволі з цих пройдисвітських пригод, моє прийдешнє зойко шугає на зрячих, ніскілечки улещень відчайдусі, на жаль, викохуються мрії без надії… …але й куди вже там набратися надіям, бо що нераз вервечка легкокрила насниться від щасливої пригоди, хіба знайти бадьору віру для війни тіла з душею… …серця від розуму, а доти самовбивча сила поміж подріблених нахуканих принад витягуватиме з мене хижака, що ловить звабні згоди і гордує захопленим lovцем вінницьких душ… 10.10.01 - 14.06.07 м. Вінниця
|