Заблукала весна поміж темних хмар,
Хоч уже й воскресла, та без звичних чар.
Дуже щось повільно віки підніма,
У обіймах, мабуть, ще зима трима.
В ріках скресла крига, та вода — мов лід,
Лиш недавно втішив око першоцвіт.
Холодно давненько вже так не було,
А в минулу весну в квітні все цвіло.
Потопали в квітах парки і сади,
Розганяло сонце хмари й холоди.
Нині ж ходить світом не весняний сум
Й наганяє тічку невеселих дум.
Розтискай обійми, веснонько, зими,
Бо тебе, вже справжню, зачекались ми.
Втіш промерзле серце, душу звесели,
Щоб думки погані назавжди пішли.