***
По вінцях порожніх бокалів
Проходять хвилини розлуки.
Сідають сніжинки на руки
І тане життя. Трохи далі,

На віддалі не поцілунку
Скрижалі історій не наших
Героїв достойних, та слабших
Стікають по стінах ілюзій.
Сповзають у безвість.
І лунко
Вдаряється день у долівку.

Домівку відшукує доля
На крайчику мінного поля.

Чіпляється небо за друзки
Розбитого дзеркала.
Лампа
Круги вирізає із ночі,
Ножі ними березень точить
І падають іскри, мов зорі,
У очі холодно-прозорі…

Розлуки цибуляні кільця
Шкварчать на пательні.
І слізно
Вікно усміхається ранам.
 
Ще снідати, певно, зарано.

Вечеряти ж пізно…

29.03.2021   ©   Василь Кузан