Чи буду розбудженим розквітнутим відтоді? Чи буду проголошеним, прозрівшим се буденне тло в тілі? Чи буду відродженим і незачитаним контекстом у кмітливої дітвори? Чи буду незручим приматерунканим, чи просто донейшн-ботом в поезії? Чи буду просіяним у перезорщені тихим визрівачем Поділля? Я, будучи розстворювачнем кайф-часу, не зможу провитись в розщезнь життя. Я, будучи визгаятнем крейзі-вимірів, не матиму змогу возріти вершу роз'їжджень любові. Я, вздумуючи взметченем розмереженим, не зметикну завмираючим лайком. Я, вчаруївшись зв'язаним прокладнем, не втрачу осиротілу душу в смартфоні. Я буду хвилюючим. Палаючий, паленіючий, пломеніючий вірш. Дозрілий, розв'язаний, роз'ярений вислів. Ваблячий, люблячий, чаруючий, зшитий з часів, з родів, з осіб, з видів, з чисел, із слів. Стиснений, взбитий, змолочений в зміст. Политий, знесилений, поранений смисл. Зсунутий, скріплений, згорнений, чистий з синонімів, з паронімів, з антонімів, - кітч! Нерозгадана таємниця - мій хвилюючий вірш. Невже, ходячий світами - дієпривидний поет, Мандруючий сайтами - із зворотами із дієприколів, Невже, тихо плаваючий мережами, без ознак сонет, Не всхаменеле вишгород здібним, затабуйованим головам. Я буду хвилюючим. Їй-бо, завтра пролетівмо над Україною, співаючи на срібній хмарі, побачу тебе. Бо ж но, післявчора сказавмо пророчі слова, вчора загравмо на кобзі думу, засумую. То ж бо, не сховавмо глибокої журби, умивловшись сльозами чорної біди, я знехтую прихованою неволею нашою, сміючися над лихом-руїною вільчанки моєї. Я буду хвилюючим. Не вгаваймося, воркуючись із майб-с-утнім, не завалюймо розворотами підстрибуючих бот-фото-ж-артом жаб. Міцно і гучно проголошуймося поліритмами з асонансами бажань, точно і чітко керуючись новим екозамислом віртуалів, ув'язавши за простір душі спалахи в мережі. Я, збудучись посіваючим, дихатиму віки. Я, збудившись здіймаючим, оратиму живі історії. Я, збудувавшись мандроловом, літатиму крізь мережі. Я, злоловчись навалювачем мемасів, лойсуватиму вирій. Я буду хвилюючим.
|