Пригадуються стільки травнів
(Жили ми травнями!)
Кільце твоїх останніх вуст
( Не буде вже легких тих вуст!)
Зійдуть з обличчя і розтануть
(Вони вже мало не розтанули!)
О, злото вересневих вузд,
Непевних вузд!
О, зрадник вересень! Нефритом
Хвилюється моє вікно
І кам’яніє недопитим –
У склянках – те тяжке вино…
І все настійніш, як навала,
Мечі вина,
Тяжкі такі мечі вина,
І все пильніше з-за вікна
Сплохані стовпи причалів.
– Я мушу… -
– Залишися, зглянься… –
Віконна хвиля…
Нефритового хвиля вальсу…
І знесено тебе… геть знесено
Нефритовим вином вікна…
Проклятий вересню!

        1911