Гребля геть зчеркає берег. Маре натхненне.
З хмелем вмерла гаряча, шалена Десна.
Ясна без серця сестра. Скресла ясенька.
Як же дерлася мавка на берег. Впала. Зле.
Як же зверталася з первнем край села.

А тепер не пахне, серця немає. Не з'єднаєш.
Знаєш, не чекайте, мене. Враз палає багряне.
Я зняв з плеч цей едем. Спалах дня.
Безкраєм згас наш зелен-гай на березах.
Брате, є в нас крила на все. Нехай хватає.

А серце плаче, має завше весняне.
і те перекрає десять ран, - накаже вперед.
За те наш час, наче на фарт на печалях.
Стежка йде з-над села, зап'ялась за гаєм,
тебе вперше чекає там наречена, свята.

Хмелем земля грається, неначе це щастя.
П'яне все. Важка даль впала на серце.
А весна теж впала на старе та перегадане.
Згається все.  Запалає багнет над плечем.
Кашкет. Весняна спека. Недалека береза.

Як же за те вперся мечем терен в берег.
Хрестять нас, не перехрестять, правда.
Шлях все тягне через степ печаль. Весна.
Смеркає крайнеба. Мечами грає терен.
Десь за терлами тамерлане гаряче серце.