Обожнюю цікаві зашквари
у блискучій компашці
з трюкачами фарту
на вістрі сюр-подій
в фойє театру.

На авансцені сильні духом
надавали мерзотникам копняків.
Зустріли їх ще м'яко, під отченаш,
а супроводили орлячими приколами,
ті, бозна як дістались до вбиралень.

За це розконопачені жебраки
на троячку завдячно випили первачку,
розраялись під розгардіяш.
Отут ми граємо єралаш,
а там ми не граємо цю маячню!

Тож, закарваш, гайда! Ма! А чий отой
путящий їжак у слона промантачив
голки у торгашів життя. Бач, анізащо!
Яке цабе, розкарячився
веселящий в тельняшці.
Безстрашний. Оце замашки!

Путящим зашморгом пращі
осяяв яскраво-голубе ложе-бенуа
з розводящими монашками.
Безшабашний скраю сцени.
На сцені нароспашку блукаючий плащ.

Бідолашна сіромашня
покинута напризволяще
в цьому страждаючому мурашнику.
Отак обкрадають живий театр живі душі!

По чорному лиходіють і крадуть лицедії.
Розслабили свої язики, горлянки, кінцівки.
Ходячий театр ішачить
на висячих кажанів і голодаючих щурів.

Бозна-де управлячий шашіль
захаяного театру поправляє кольє.
В негліже нападаюча комашечка,
Ой, конаючий директор, ой, бідолашний.
Немає чого святкувати істину театру у світі!

Ледачий Хижак спартачив дівчатам зачин.
Чомусь в захаращеннях не встигли покаятись.
Од, молоді акторки не встигли
розсувати гроші по карманах!

Нащось віщали про зраду худрука
перед усезнаючим директором.
У театрі своє житіє і своє амбре!
Так тут є кабаре і непосидючі раби,
що грають у свій талант розголосу,
саме їм віддають низькі поклони
немудрящі глядачі після дефіле.

А театралки, - то маятники аутодафе!
Не знімають полуду з очей кумашні
навіть провідні режисери і суфлери.

Їхні треновані гоолянки в служебці
заробляють фейками та молебнями.
Все невстигаючі. Навіть зачіски
закудлачені врукопашну і навстоячки.

Ці позорні гайки під стелею
не змінюють світ театру стукачів.
Завжди ведеться стеження
за державними душами театралів.

Чого ти вирячився на її черевце?
Защемили їй язичка дверима
вбиралень театру. Не на небі ж.
Од, ця, сверблячка. Нетерплячка
закріпачених лошар. Не здохне…

Загублені страхи і втрачена гострота!
Молоде життя в минулому мордорі.
А таки злітає дах над старим театром ницих,
коли в бельетажі радісні підлітки-глядачі
відстрілюють із рогаток під час гри
акторів, котрі сидять на голках,
як на святій авансцені.  

Ні бе! Ні ме! А зле! Жах, яке мале!
Оце шабашать! Стидоба - за гроші!
Плісняві болячки відповідають назві.
Їм кортить мати круту тачку в товкачках.

Усі провідні актори отримали
свої умовні строки від шобли 666.
Усі дружини акторів сидять за гратами.
У них каса вільна, їм видали квитки без черги.

Превелебні аташе не схаменулись!
А як тріщить заряд позитиву
У вільному театрі у школярів!
Чудо-монстри відпочивають.

У роти акторів вставлені  рупори держави.
Конфісковані думки про щастя рабів.
Дрібні людці в масовці під час обшуків.
Зливний бачок театру не замовкає.
Репетиція підлих мізансцен відвідувачів.

Включають звук війни. Вищить сирена. Вибухи!
Неповторні  враження від несподіванки,
одразу емоції умираючих, а тут,
за мить прямо перед страждаючим
міністром культури випало портмоне
у художнього керівника театру, на сходах,
і у нього стається інфаркт міокарда.

Одразу сконав. Які очі! Втрата свідомості.
Лихо! Біда! Бережи усіх нас Господь!
Жахлива смерть,  - дарма, що за гріхи
у нас одна ціна, - умерти у театрі!

Усі рідні - за гратами. Загребли усе.
Усі постановки театру множаться на нуль.
А молодички театру посідають поважні крісла.
Рупор героя чинить розвал.
Зіпсовані горлянки. Зірвані костюми. Гра без гриму.

Білітерші молодшають на десятки років.
Безликий імідж театру робить гроші на соромі.
Зачаровує смак незадоволених театралок.

Чудова історія неприхованих реплік про те,
що кількість закоханих у столиці залежить
від кількості вистав в мінкульті та міносвіті.

Захоплює цікавість замів, котрі дуже хворі
на правду-матку в донесеннях,
і безпорадні у своїх рішеннях,
постановах, висновках, вказівках
про нуртуюче кохання юнаків в театрі.

Читаю, "у театрі старого актора
щодня хтось покінчує з життям, -
прямо  на новій авансцені."

Захоплюються  ткачі і швачки
сміливістю ігри...
Солодко брешуть завзяті після зради.

Непримітний кілер - у залі, в сьомому ряду.
Кілер не контролює себе, він натхненний
ігрою корифеїв, жваво викрикує "браво!"
і .. тут, у шумі цілить в око лицедійці... влучає.
Одразу крики! Галас. Шок. Світло - в очах.

Як трясе душу  від акту смерті! Від живої гри.
Душі школярів на гальорці
хутко отримують катарсис.
Відрив емоцій блискавичний.
Галас і писк. Гаряче світло - в очі.

Відверті суфлери втрачають
надію надовго. Все йде шкереберть.
Чесні оператори закривають очі
і одразу включають світло.
Кмітливі музиканти не лякаються,
але не стримується лише контрабас,
усі грають в ре-мінорах першої октави.


Без масок волає народ про гордість!
Чинять облогу на вищербну наволоч вовки.
А ті паскуди лізуть з усюд, як таргани.
Шкода. Не чують себе шмурдяки під вакциною.
Ці запроданці  досі грабують народ.

Не буде більше терпіти майдан  мародерів,
бо наша розірвана земля вічно грабується.
Голі і босі. Ниці і бідні. Чорні і білі.
Діти. Школярі. Студенти. Пенсіонери.
Байкери. Рокери. Блогери. Стрімери.

Повстали навіть мерці зі століть неволі.
Нечисть лізе прямо у вікно моєї хати.
Шкуродери падлючі. Як запалало! Тхне!
Запахло гидотою. Крадії. Як пригоріло!
Війна! Час діяти. Немає часу на  звернення.

А там пензлюють улюблену хвірю кнутом.
Знову із Раші до нас летять  кулі.
Це не п'єси Чехова,  - це вбивчі снаряди.
Ужос! Жах! У них там палає пердак!
Кодло крутих, аж Сибір синіє від дурнів.

Потвори з Гулагів! Карателі душ
засіяли все смертю чорних упирів!
На вухах рашиських покидьків
кисілівська локшина борзух!
Як ще довго вмиратимуть ці кляті гібони!

Хіба вони думають про себе. Скажені,
у них феєрична  ненависть до  своїх скреп!
Страх до недоторканих боярів-бегемотів.
Що у цих покидьків-снайперів, у вишибал
з електрошокерами, окрім винищування душ?

Бодай би сміятися їм там вічно у пеклі.
З рагульними клоунами неволі з чортяками.
У бандонських рейхах цей рабський маразм.
І ще кривавіші помиї скажених журналюх.

Ще досі у нас не запруть двері імперії!
А цих клоунів-упирів - за грати - за зраду.
Кривава Доба мавзолеїв збирає вертухаїв.
На палі - цих диких гранатометників,
аби не підірвали свій світ з півасиком-таранькою.


Кмітливе пацання в "Мелограмі"
веде жах-хронологію компромісів мафії.
Це бідне життя бота кримінальних нащадків.
І гроші від раші йому не пахнуть комунізмом.

Його клацання по клаві калькулюється
 підлим типом в ПМР, якась гра троллей.
А за скандальний абзацик із лайном пропаганди
йому оплочує  бовдур, мутний імідж-знахур.

А ще за божевільний підабзацик
про інсинуації з воплями діявола
йому оплочує братовий чувак-паяц,
засланець  із Магадану.


Тишком-нишком бред-медійна Валя,
рашистка-одеситка, веде курілку,
ресурс-конспірацію заразних фейків.
Підлабузні холуї  забугорного яська.

Бруд ллють  щотижня,  
і тут забацали паніку "мудрих"
із  творів та з лайками деморалізайчика.
За весь гонорар всі "перемацали"
попсувайку  за півмісяця.
А за хитре "преміювання"
провели версифікацію
денацизайну в рашцуху.

Щокварталу мережа "Мелограм"
стежить пеленгацію "фіаско" раш-ерзаців.
Навігація і консолідація гібридних
агентвійськ безкоштовна для масмедіа.

Учора адепт "руської" весни
на розкрутці підняв
цілу резервацію "2014".
Сьогодні агент "провокація2013"
розкручує тему "Сталін" -
і не самознищується.

Учора виникає фундація  "Героїні"-
це факт містифікації бабусь корупції.
Зранку йде токсична активізація "свари" -
це розпилювання бабла з бюджету.

Повна спекуляції  мумітролей на фейках,
а від раш-ботів -  фабрикація флешакцій.
Махом "симулякри" спалахнули
у біфуркації мобільних флеш-фрі-акцій.

А тут ще "КІА Новости" після провалу,
виник новий "патріот" і самоліквідувався.
Дуже крута, якась чарівна
реінкарнація через рік у ВР.
Передислокація із адептів 666
у "патріотів" 777- як це?
В Україні до запроданців
застосовна стаття 111,
чомусь ...команду "бумеранг" ніхто не дав.


Ач, боремося, животворящі українці!
Бачимо «бумеранг» від кота в мішку.
Будьмо!  Слава Україні! Героям Слава!
У відповідь бачу мамайський прищур
палача в "Мелограмі", із шобли 666.
На ліхтарних стовбах висить ще зрада,
посідали чорні ворони в кодло. Якась зима!
Нічого собі,- мороз! - Та яка там страховка.
А як ти, брате, - ти ще віриш у свій народ?