Прости, Господи, в нашій мові немає заміни слову локдаун -
можливо, це свято в піст або просто падіння вниз,
існування в стилі напряму андеграунд,
чи снування по клітям квартир у пошуках антикриз.

Це пошуки виходу в коридорах, де маски замість облич.
І мовою мовчазною говорять нам очі хворих - в пустелі камінний клич.
У гомоні людних вулиць не чутно сирен швидкої,
І в черзі - за вдихом видох - летить невидимка ковід.

І не вистачає кисню, мов викинуло епоху чи рибу, на білий берег,
Блідий, наче кінь у висі, локдаун іде потроху,
І майже чи вже запізно свої зачиняти двері.

Локдаун, можливо клоун, що вирішив після свят
ще трішки пожартувати та вислизнути між ґрат
А ми не цінуєм інших, гуляючи під дощем,
Скуповуємо гірлянди, щоб в серці не чути щем.