від своєї волі  вмирає  душа
на виклик доби у гарячці вмирає від зарази
рожева красуня сплячого Всесвіту
а вона була така вдатна  до велетнів по різних закутках  
її животворче румовище  виходить
з уїдливих душ і відвідує випадкові сни
ось і  безсилля останнього лику
вона на хвилях пручається з власною смертю
просвічує  млою  неторкану  безвість
прямо-таки з нічого творить одкровення  ясновидця
в країні  садів  довірені їй літають зорекрилі птиці
земля зрошена кров’ю батька у вічній пам’яті її сліз
і нізвідки взятись шаленству  хоча ця  втрата  життя
є  обряд перевтілення людини в божу істоту
це  домна щоб сотворити сонячні очі божевілля
у первісному сяйві  золотавої праматірі безодні
склепіння сну переповнене розписами Гільгамеша
а в мурах сновид повний світ уяви  мертвих
де яскрава квітка  безсмертя віддана немовляті
ця квітка у вільготі мандр вкривається кров’ю серць
тих хто виховав боже дитя для земної краси
тих хто успадкує земне царство-сад
де вільно квітує все те  що  віддала  добра  душа