укр       рус
Авторов: 413, произведений: 41885, mp3: 334  
Архивные разделы: АВТОРЫ (Персоналии) |  Даты |  Украиноязычный текстовый архив |  Русскоязычный текстовый архив |  Золотой поэтический фонд |  Аудиоархив АП (укр+рус) |  Золотой аудиофонд АП |  Дискография АП |  Книги поэтов |  Клубы АП Украины |  Литобъединения Украины |  Лит. газета ресурса
поиск
вход для авторов       логин:
пароль:  
О ресурсе poezia.org |  Новости редколлегии ресурса |  Общий архив новостей |  Новым авторам |  Редколлегия, контакты |  Нужно |  Благодарности за помощь и сотрудничество
Познавательные и разнообразные полезные разделы: Аналитика жанра |  Интересные ссылки |  Конкурсы, литпремии |  Фестивали АП и поэзии |  Литературная периодика |  Книга гостей ресурса |  Наиболее интересные проекты |  Афиша концертов (выступлений) |  Иронические картинки |  Кнопки (баннеры) ресурса

Опубликовано: 2021.01.02
Распечатать произведение

Сергей Негода

Безсмертя

Мить самотності.  Мить волі. Дитинство.
Я щойно згадав щастя 1977 року, відчувши
офірний запах вечірнього повітря
біля зеленкуватого Дніпра.
Акустика великої ріки оживає в пам'яті.
Чайки шубовсть у воду за верховодкою.
Чопорні звуки моторних човнів.
Повільні баржі. Постійне ґерликання гусей та качок.
Мукання корів. Ржання коней. Отари вівців.
Неповторний, приємний смак свіжого шматка
хліба  в  роті малого голодранця.
Я тоді частенько ходив в мандри, завжди
 впроголодь, так, я був безпритульним
 сиротою, виживав без нагляду дорослих.

Згадую, наче бачу. Сонячний заранок.
Кольорові зелені степи на Січі біля річки.
Там цвіте батіг синім, тут цвіте мак рожевим,
десь жовтий цвіт зів'яв, як пахне свіжиною степу,
коли сивіє полинь у липні.
Над кураєм кушпилить степом вітер.
А перед ніччю на заході золотайво стожарів
дивувало мої очі. І ще смолоскип місяця.

Свіжа і тепла паляниця в моїй торбі.
Зранку перед виходом у мандри
я купував круглу золотисто-ребристу
паляницю за 20 копійок в крамниці, 
добре підпечену в томаківській печі,
і обгорнувши її районною газетою,
ховав її у шкільній торбі.

Хтось тоді був генератором моїх блукань.
Потяг до безсмертя. Уява волі і простору.
Не мав потреби у словах "мама", "тато".
Шукав молодих ящірок, 
 хутко їх ловив на курганах.
Лякався довгих вужів, жовтобрюгів.
Обминав кубла змій і гадюк.
Часто без попереджень своїх друзів
я розпочинав дитячі мандри
від Вищетарасівської школи,
як вільно закоханий степняк
в живу природу січеславського степу.
А якщо попереджав друзів,
то казав, що йду ловити ховрахів.

А хоча не уявляю тепер, як я,
малим хлопцем, за день проходив
вздовж розлитого Славутича до 20 км.
Сам, без допомоги транспорту,
мандрував берегом широкорозлитого
Дніпра в Томаківському районі.
Всюди в степу моїми супутниками
були кургани, кам'яні виступи, цвинтарі.
Пам'ятаю кольорових бабок біля джерел,
великих гусениць на стеблах, махаонів.
Мошкарня водилася цілими зграями
 над дохлими рибами над кізяками.



Блукав вулицями села Вищетарасівки
 вниз до водосховища, зникав геть
у заліссях Василеви. Там блукав на цвинтарі
в заросллях поміж старих могил
без хрестів часів голодомору.
Смерть не боявся.
Піднімався на високі глиняні
 кручі на березі Дніпра, потім поспішав
до чудової місцини, Новокиївки.
А далі ковиляв перегорілим степом
повз Новокам'янку в Добру Надію.
Непримітна Іллінка. Дивна Мар'янка.
А який закіптюжений Марганець!

 А на тому березі Каховського водосховища
 завжди височив мій орієнтир,  100-метрова
 труба Запорізької АЕС, символ Енергодара.

Здаля  дивував мутним полотном Дніпро.
Зі мною хитрували дві безпритульні собаки.
А під моїми босими ногами лежала піщана
 галька і далеченько від нас
велика кицька їла свіжу рибину
на правому березі водосховища.

Зупинявся у безлюдних місцях.
Здебільшого відпочивав на дерев'яних кладках,
ловлячи маленьких бичків
на коротеньку ліску з гачком.

 Черв'ячків тримав в сірниковій коробці.
І зараз відчуваю пекучі промені сонця
на засмаглій шкірі. Боюсь  засмагати.

Згадую зелене шкло пляшки джерельної води,
  яке сам наповнював із джерел.
Видивлявся смерть у дзеркалі води.
Роздивлявся в струмках небо.
Вечорами купався у теплій зеленій воді,
частенько пірнав за великими раками.
Розводив вогнище і смажив на ньому
свій невеликий улов.

Так, самотужки подорожував
літнім берегом Дніпра декілька
липневих тижнів, аж поки мене
забрала до себе сім'я Франців,
в село Анастасівку, де я працював
на скиртуванні соломи.

10-річним хлопчиком пішки проходив
 вздовж правого берегу Каховського водосховище.
Не боявся нічого і нікого.
Радів на пляжах із золотим піском
біля міста Марганець, і читав свіжі газети.

Заходив в місто Марганець. І гуляв там.
Голодним спішив на ринок. Між людей,
 ховаючись від міліціонерів, шукав їдло.
 Було по-всякому. Проте тишком тікав.

Смак смаженого насіння і свари торговок.
Я цупив жменю соняшникового насіння.
Мене помічали старі торговки і проганяли геть.

Я спокійно чимчикував до автостанції
повз бетонні  паркани збагачувального заводу
на північний край міста.
 І там шукав собі прихисток на ніч.
Яке терпке щастя було не знати своїх батьків!!!


2021
© Сергей Негода
Текст выверен и опубликован автором

Все права защищены, произведение охраняется Законом Украины „Об авторском праве и смежных правах”

Написать отзыв в книгу гостей автора


Опубликованные материали предназначены для популяризации жанра поэзии и авторской песни.
В случае возникновения Вашего желания копировать эти материалы из сервера „ПОЭЗИЯ И АВТОРСКАЯ ПЕСНЯ УКРАИНЫ” с целью разнообразных видов дальнейшего тиражирования, публикаций либо публичного озвучивания аудиофайлов просьба НЕ ЗАБЫВАТЬ согласовывать все правовые и другие вопросы с авторами материалов. Правила вежливости и корректности предполагают также ссылки на источники, из которых берутся материалы.

Концепция Николай Кротенко Программирование Tebenko.com |  IT Martynuk.com
2003-2021 © Poezia.ORG

«Поэзия и авторская песня Украины» — Интернет-ресурс для тех, кто испытывает внутреннюю потребность в собственном духовном совершенствовании