Оці гойї моїй першій вчительці
                               Василині Василенко

Мені теперечки весь день середи
тремтіти від криків шкетів.
Звести  ці мрії рижих степів
в зеленій режисерській.
Чи всі ці ніжні кістки
збереглись в ніч лихих вільх?
Чи мені не стерти в хрест
біди свідків ці їхні гріхи?

Цей  збентежений шкет не міг.
Він сміливий і в нім - сильний біль.
Чи ти ще крикливий безмір дітей?
Легкі величі приємних степів.
Ти з живцем зійдеш в межі гріхів…
В нім синій рев відьми мить веселить.
Ти весь в письменницькій млі грізних.
Стій, тільки не спечись мені весь,
це йти пішки в степ кімерійських мрій.

Ти не реви мені, в дивертисменті хвиль
є кремній, сицілій в печі кімерійців.
Вир  річки ще шепче звиклі скелі
під дієслівні темники жінки.
Тверді тріщини виднілись
в кріпкім скелеті, з енеївих міхів
кімерійські ківшики, крихти
скіфських мідних мечів зі степів.

Вирій рил, військ персів.
Сиві ґирлиґи війї в пір’ї.
Черлені килими безмірних степів.
І не бере в мене серце вітер-черниш
Шипить, не дивитись шкіри прикрих втіх.
Шкіньки з-під кінь зі стерні жнив.
Перестиглі черлені черешні і вишні.
Схилились  під греблі підсклепні верби.

Цівки ів впріли від хвиль в Дніпрі.
Вимиті епідерміси пщениць.
Збіглись в підліски лелеки,
тепереньки їм все їсти би.
Геть вилепетіли білі лелеки
з берегів з мек вічних.

Мені вберегти би хиткі
честі встидливих сел,
при цій дільбі світів,
випливе  тільки  міцний Київ.
Мені не здерти всі ці дикі свисти
з прищів, біль стирчить зі слідів шкіри,
і свій ніс зберегти би від себеликів,
під викрики з їхніх вищерблених кілків.

Мені все це не підвісити скрипт
Скіфських левів з черевик жертви,
в ремеслі великих битв
синів землі й сівби різників
в безмежнім реєстрі лексик
цих злив з берегів смертей.
Чи мені вже не перечити
ці три чисниці в метрі?
Мені перевились під вирли
брил млинці  зі жнив.

Мені скрились під хміль терентії
вітрів вічні пісні зі стійбищ.
Від білих жеребчиків з
лексем здібних від Лесі,
вже зчеплені сині літери
Ліни із  зблисків в ліпший грім.

Злізли сердиті тенерифи з терещенків
і переплелись в сій гілці
перетини з різних кленів,
прикіпились від стрімких
криків з клітин квітів вересів.
Переліг з цих зебережених берестів
підзвислих в міцних безсмертників.

Чи десь віти підтвердили тебе мріти в хліб?
Чи всі ці миттєві вісті з війни звірини?
Не все тривке в білій мисці лежить!
Чи з крихких відбитків теслі
цей третій чистий кіш з кишені зник?

Він не єдиний, - війт кімерійців не зник!
Чи, ніби жертви шкідників-персів підперізив,
ніби з ними сивий килим-вітер зник?
Під ним мигтіли лисі черепи жреців з китицьми.

Цей секретний стиль німбів вже племенний,
цей безцінний вірш міфів в силі їхніх крил,
в нім ще більші стильні лінії примх від кирки.
їм світлий режим ефектів ліри греків, він
виник із ідеї землі кімерійців.

І все ж десь з вилитих первесел невістки
лине нічний метелик в епілепсії. Зійде серп.
Білі плечі біліють, ви впевнені,
їхні передні кістки скришились.

Від теми біди - ці  смертельні стежки степів,
Петлі персів зблизились грішити в черемшині.
на величезній скрипці греків здібні інтимні ліри,
в непевній техніці спів її від левів кімерійських.

Звідки генії  піднесли  ці річки геть, вирієм?
Під вечір схили рік без дисципліни леліє лемеш.
Скіфи   вийшли із під скритих кімерійців.
Чи де є численні глевкі  терри тих скіфів?

Чи їм відкрили  сіль землі в Тельці, в четвері.
Хитрі південні всесвіти в літеплі сійників.
Чи теперечки не витече хміль степів з Вінниці.
Тендітний війт ледве втік від спеки.

Впевнений ліг під міцний віз печенігів.
Нижче нетлінь весни від слідів трієри.
Перед вкріпились  скриті  перестиглі вишні.
Геть звертілись гілки від дітей жебриці.

В тиші ріки - сидір, смик-смик, тремтить в течії.
В річці вишипів блиск з іскри рибини.
Встелені в берег лепехи. Їхній трензель
в   шептінні вітрів. Безкінечний флірт тетерів.

Світлі плетенищі тинів шкереберть,
зелені сливи - нестиглі тетеріють.
Стійкий, дикий виск звірини, -
ці хижі леви звершені в скрині, -
всі їхні клепки пішли геть з перемін,
вісті, всі терміни переведені , це - черепи биків.
Їм принесли бієві деки в бік рівнів текстів.
Вивели в перелив-дзвін із річечки Віннички.
Вивертілись  великі трелі з сфери естетики.

Звик цей зелений шрек
брести в імлі, в річці Дніпрі,
все йти в кінець вітерців
лебедійних степів Вищетарасівки.
І все дивитись в нехрещені фікції стрижів.
В невидимість, де фіглі-міглі вигинів,
де злетілись   кремезні, меткі схизми вітчизни,
з кривейних  кімерійських степів
вилетів ти, світ мій,
і більше їм не їсти в гнізді бедзиків,
під регіт  випивши з них всі єхидні примхи.

Не всі кмітливі ці префікси в персів,
лише в тих є спеції Кімерії, де міфи степів,
і живі перлини від детективів Греції.

Все ж, від них трепетіли терни Віщих слів,  
від всесильних вітрів-скептиків ввечері
тремтів вишитий килим-діл-степів в Дніпрі.

Вижили чистими великі скіфи.
Перси втекли геть і більше не шелестіли.
Геть втекли від світських греків,
від диких флерів зі степів кімерійців.
Чи скрізь  живий степ виніс їхні книги?
Чи зберіг сплетені з  сенсів  смисли  тієї версії?

Ні, в білизні кістки предків степів,
вітер випише ці степи в клекіт дідів.
Їм лише привід зміни, дебелі вірші
із іскр в грім під зливи причин,
вдвічі менше віків,
і дешевих злетів з нетрів.
Звідки їхні склики ці?
З естетик та етик вчителів,
під взриви пекельних слів
і з легких всесвітів
лілій в Дніпрі.