Ай, як вдаряв в юрбу наш
давай-кулак, в ту хмару-мамулу.
Ну-ну, думаю, Кузьма, -
я ж, шахтар, газда Мамула.
Я люблю кудлату Жанну-Дарк,
тамаду з Ґданську, з майдану.
Ну, думаю, - ну шум, Жаннуся,  -
хай тута уляжуться. Майданусь.
Аж, так-так, штурмують душу,
убрався  в шхуну дамаську.

Загурчав там пуп на Савву,
як тайфун на круху-луку.
Муку, яку я завдав Панкрату  
муку,  зашпулькнув в тайгу.
Ну, думаю, як жаль, шукаю
сумбурну Уляну, ну,  аут,
я тута скрутнувсь, ну-у,
закружляв, як в журавлях, а-у-у...

Згадую там, як сяяла Сула
на всю гарну балку сум’яттям.
А я в Гадюках  так жахався,
а в Ярах я грав стандарт на сурмах.
а там, в Чуйняках галасував лайку
за дружбу на любаву-бурлаку,
а як там, наш бабай Макар,
майданувся, пугачав
та лякав сам Стамбул.

Згадую, як злюк-тарантул
зататуював спраглу муху,
як у нас залюбував Гнат
на тараньку мавку Любу.
Уй, - я гукав в сурму на зарубу,  
та, як татарахнув в яму,
Звук аж з ям лунав , а Мурат
«ану-в-яр!» на шахтаря Кузьму.

Ай, як вдаряв в юрбу наш
давай-кулак, в ту хмару-мамулу,
згрудався в таку авантюру-
тарабарку,  в баранячу качуру,
в ту самую гучну гармату
пушкаря Явтуха, згадую,
як я брався в звук-нагача
та заладнув з ума в пам’ять.

Згадую,  як я  заявляв
щастя парубку за малагу,
зазнайкував: «я буду!»,
«я мушу!»,  «я заступлюсь!».
У чуття  ярмачан запускав
чашу бунтаря «за майдан».
В цю лукаву каламутну штуку
сам зарубався  на краю мальв.

Згадую, як застаркувату
дурну машкару рубав всю,
як з бай-бамбулам замайданувся
чаркуванням, аж забухав рай-нарзан,
Як я нахвалявся,  на вухах
здавлював тую жаль з Марса,
як управлявся в крутах,
а в рабах шарувавсь за Марту.

Загадую за нашу ватагу славну
та арматуру купця з Марганця,
Лук’яна,  ну, як там, наш Манкурт,
нагарувавсь за аркаду Мар’яну.
Згадую,  як замахнувся дукач
На нашу Даньку в Тумаках,  
залаяв  на щучу свару в бурлах,
а  дружка  «Ану з яру!»

Згадую, як дав маху
в Зузюмську Пущу,
а там, у Прагу.
Як там наш князь-мавр
квазалякував думу  Курашу.
Як я шукав люду,
як кажан, за зайву
пугайку з Тулу.
Зразу завтямував я,
якраз тута наша
правда-танайдайка.

Ан-ну, залютуй вуркрай-
пустка в таку мальву-бучу.
Дай, гультяю Бульбашу,
за дякую  атаку в любаву,
а брату-бувальцю, Уласу
Вандалу,  дай тую мантачку,
аб, я затягув мангал
в Лавру з жаху Кулясу.

Як знущаються у нас
над русаллю, а за цю, Люсю,  -
маразм! Ай, ляпсус,  та якраз, -
Люля-люкс, шла в  гнану арауру.
Згадую, як зраду, як ману,
як задурювався бамбула
в Лазурах, взяв в акурат  скавуч
за бучу-душу, за цю байдюгу.


Ух, лупаю,  як баран на Амур,
бачу струнку чайку.
Ух, чую Байду, в сум’яттях  
Даль-краю, мабуть,  каламчадал.
Уть, рубають, баляндрасулять  
з  страху  куркуля Сагайду.
Так бралась дружба куркуля
в канкан за смугу-райдугу.

Я, буваю скручу уста,  
смургалюсь в Макабу,  
та  зганьблю хвальбу
душ в путах, в канюках.
Я, бачу мадам Тамара,
бачу Тамару,  
як рубають, б’ють, -
ух, заб’ють тяму!

А вашу ура-службу
збувають та кнутять у сказу,
Дають на душу кабалу
людям, як наблуду заблудшу,
А так баглають за наш
базар, за майдух, за канюк,
А, так навчать, як украдуть
зайву душу в камбуз.  

За марну правду з вуст
наш Байда зашкугульнувся.
Я  за клямку-башту
загуглюмлюю укантувача Сагайду.
Ай, упав з дубу, як на паску,
вказують на пляму в Мурах.  
Так, я, засягався,  за накрутку
тлуму, та н-на, Калькутту!

Ну, зажрався, ну за гранююсь,
ну, заглумлююсь,
чуть-чуть,  упхнув жака
Каламбура в тряжужку,
а там змалахнувся, заваландався
на гражд наш майдан.
Яка була шара в крука,
так аж з кубла духу  загула!

Рушаю, Уласу, - а там така
буря, ай, душа - на Парнасах.
Загуцанулась з ґлузду
мудра Тамара в гулях-гуральнях,  
намарюялась на владу за цю
чудну Паннулю-ґвалтулю.
Якась рука взяла за пазуху
цю сплюху: тут в кузнях «Вражуля».


Ляпнув за шкуру, гарячу  каву,
та на карту. Дарма нам дах!
Аж, жаль, брата Уласа, як там був,
так зразу убрався з майдана
бурлака Кузьма  Бамбула.
Так, пря за грань щастя,
а такая задрала ця  павуча
Паннуля, та бувають,
як заждуть в науках та й
в майданах нам  царя Бляха,
так й бажану манну кашу
закажу  з бульвару та з базару
та нашу зубасту Паннусю
ухвалю з Тянь-Шаню

на батьківщині чорні очі потвори
кружляє степами могутній вітер
направо воронячий курган верещить
наліво приречений пищить річкою
впрост твар мовчки жахає пасовище
блукає могутній просто голого неба
кодло огидних москалів топчеться на біду
де ці лихі взялися на мою голову
вигорілі дахи зяють діри у стінах
у дворищах на майданах бридота

завалили підвали рознесли могили
чого волаєте не з того світу
сволото нащо так грюкаєте мою боаму
зриваєте нашу велику спадщину
не завалите єство мого сотворіння
най їдять мухи вашу смерть на добро
най ламаються ваші кляті душі
кендюхи з нещастями огидні убивц
і    
закрутять ваші колеса догори
непрохідні рої ваші знесе наш могутній
залиє вам за шкуру розпеченого сала
вам падлюки око за око зуб за зуб
застрягли в ярмі ваші голови
якщо це життя поклали на плаху катівні
то затямте і передайте ідолу содому
що тріщатимуть і шкварчатимуть
ваші тіла в моїх гомарах-коморах