Піфагор, позаріз, треба рюкзак. Завтра - на задачу. Ця крута штукенція піде, - якраз, гідна героя. А, чо! Ні, якась тут зараза, цей обдрипаний калавузик. Зірви! Затюкала розгрузка на поясі, - та пиляй собі зюзом. Замучившись з вагою, його ряха заправлява заскоками. Щось та мав на цьому, якусь зарплатку, від червонця. Це так, аби мозок не висох і не очмиріло все навколо. Вирулив десь на зарічці, обурівши в закордонці, устиг. У наряді запачкався, облажався з кредитками тещі. Проте затіяв аферу, стерши з пам’яті банкоящика все. Реально дав в штангу дурень. Зафіндярив усю свою гражданку. Розмазав усе бешене бабло на фірму-прокладку. Взяв з усіх родаків по максу. І втік, десь зник. А це бачу, заснявся рік тому в інстраграмі з бригадою. О, це стьобнувся на передку. Перепургнув якість пакості на собі, наче хайпонув батлом бойовичків. І давай палити. А вчора, оце наш, лейтенант Шпала засвітив сухенькою папіроску, запихав рюхалом і файтував димком на привокзальній площі. Обнаглівши, засклив собі баньки, припудрив заподлянку на вустах. - Привіт, побратиме! Як ся маєш? Напурхав на заплоті кусок папіроски, не засоромився, свої фугасики відкрив мені. Я сотворив йому з свого фейсу офігений палац. Та ти, що опухнув від дешевизни моїх папіросок. Зарубивсь в увлєкаловку і не зарвався, не налажав. Так ти не позарився на його грязь і не похерив все. Я загородився тоді п’ятиміліметровкою в Тютьках. І не попалився, ні, ти бачу, зав’язав рипатися в баню. Бачу, маєш провал поважної офіцерської репутації. Чо? Ти зарився в барахло і ржавієш собі пузом. Гайда, бахнем стопарик! Я вже зарядився на день. Я застиг. Підтягнув ремня синяку. Як ти - аватар! Так це не перед строєм засік, як батя мене не застукав. Ти заскоруз на стресі. Ну, що, припугнувсь. Нормальок! Отак зачерствіла душа офіцера. Сьогодні він просто застрелитися, - вляпався знову в якусь аферу. Погарячівся, обрікши своїх дітей на...
|