Піфагор, позаріз, треба рюкзак. Завтра - на задачу.
Ця крута штукенція піде, - якраз, гідна героя. А, чо!
Ні, якась тут зараза, цей обдрипаний калавузик. Зірви!
Затюкала розгрузка на поясі, - та пиляй собі зюзом.

Замучившись з вагою, його ряха заправлява заскоками.
Щось та мав на цьому, якусь зарплатку, від червонця.
Це так, аби мозок не висох і не очмиріло все навколо.
Вирулив десь на зарічці, обурівши в закордонці, устиг.

У наряді запачкався, облажався з кредитками тещі.
Проте затіяв аферу, стерши з пам’яті банкоящика все.
Реально дав в штангу дурень. Зафіндярив усю свою
гражданку. Розмазав усе бешене бабло на фірму-прокладку.

Взяв з усіх родаків по максу. І втік, десь зник.
А це бачу, заснявся рік тому в інстраграмі з бригадою.
О, це стьобнувся на передку. Перепургнув якість пакості
на собі, наче хайпонув батлом бойовичків. І давай палити.

А вчора, оце наш, лейтенант Шпала
засвітив сухенькою папіроску,
запихав рюхалом і файтував димком
на привокзальній площі.

Обнаглівши, засклив собі баньки,
припудрив заподлянку на вустах.
-   Привіт, побратиме! Як ся маєш?
Напурхав на заплоті кусок папіроски,
не засоромився, свої фугасики відкрив мені.

Я сотворив йому з свого фейсу офігений палац.
Та ти, що опухнув від дешевизни моїх папіросок.
Зарубивсь в  увлєкаловку і не зарвався, не налажав.
Так ти не позарився на його грязь і не похерив все.

Я загородився тоді п’ятиміліметровкою в Тютьках.
І не попалився, ні, ти бачу, зав’язав рипатися в баню.
Бачу, маєш провал поважної офіцерської репутації.
Чо? Ти зарився в барахло і ржавієш собі пузом.

Гайда, бахнем стопарик! Я вже зарядився на день.
Я застиг. Підтягнув ремня синяку.  Як ти - аватар!
Так це не перед строєм засік, як батя мене не застукав.
Ти заскоруз на стресі. Ну, що, припугнувсь. Нормальок!

Отак зачерствіла душа офіцера.
Сьогодні він просто застрелитися, -
вляпався знову в якусь аферу.
Погарячівся, обрікши своїх дітей на...