Місто, в якому не видно посмішок

Місто в масці сховало посмішку,
Над прозорим схилилось морем,
Дотик хвилі здається розкішшю,
Пантомімою перетворень.

І лунає з балконів музика,
Приголомшлива і збентежена,
І застебнуті на всі ґудзики,
Мов сорочки, будинки в зелені.

А глухі закуточки й вулиці
Щось нашіптують у безлюдності,
Наче листя росте, почулося,
У молитві, у сні, в присутності.