***
дивишся у вікно, бачиш воду прозору,
блискучу луску,
марево клітки, з якої прагнеш вийти назовні,
тепер вас у дзеркалі двоє
ти мовчиш, вона повторює мовчання, мов колискову
це повторюється щодня знову і знову
як створити себе нову з чужого сну, визволити з рим
розфарбувати білим
ні словам, ані дощу більше не віримо ми,
з дощової пітьми промені сонця
картаті класики, гра дитяча у світ
хтось світло ввімкнув,
вона посміхається знову

***
так мерехтять зірки очима
під лускою солоною вікон,
де тебе не чекають більше, сум слів,
любов коротша за вік,
несе тебе вода у променях прозорих
простих рішень, солодкого цукру
так мерехтять зірки, дорогу вказують
не дивись на їхнє відображення у воді,
у молоці, червень близько
не дивись, що тобі пасує більше –
мовчання або слова на долоні,
луска зірок оберемком
не дивись, що пасує більше,
ось вони поруч всі
тримайтеся за поручні,
коли піднімаєтесь вгору