***
як вода пам’яті, малюнки з попелу, кров лози виноградної
мрії, що все повернеться, мов Крим лежить на долоні
зруйнований часом палац, повертайся туди, де тепло
метелики літають над ліхтарем
повертайся в міста кипарисів, залізних замків на воротах
скількома мовами присягалися ми ніколи не забувати
щороку вікно відчиняти, останнє тепло, як опік
пам’ятати все у містах кипарисів, палаців, радянської забудови
пам'ять, мов серветку вологу для стомлених скронь
все має залишитися тобі, як дитинство, яке ніколи не закінчиться
холодне море готельних кип’ятильників, гори у вікні
все має залишитися тобі просто за правилами правопису назавжди
***
стигла кримська земля обіймає тебе, пригортає до себе
тільки пам'ять належить нам, запитуєш, що їй треба,
та відповіді немає, яскраве шатро згортається небом південних зірок,
зранку зникає, сліди поглинає пісок
стільки років минуло відтоді, як ми вперше побачили море,
і на друзки розбивається пам’яті скло прозоре
і розлітаються світом, у серці залишиться тільки один
мовчимо на вокзалі, наш потяг за кілька годин