Ліні Костенко

Перевіщусь, і я перероджусь,
І знов перекреслюсь  тобою,  і  здійснюсь,
Ще пророчі слова заподіяться притчею в сміх,
розхоробіщають,  ожививши мій вічний гріх.
Сотворю я молитву за зловтішних суперників
у твоєму озіїщі, у чужих пересмішників,
перечитаюсь-перемолюсь лише за, – я не проти – прошусь.
Я усім присягнусь, що невіщий поет,  і – не міф.
Пробігай  накрізь в  мені,  проникай  крізь мою землю,
крізь глибину галактики лети моя, утішнице  духу.
Проживаю твої випробування усіма найтоншими чарами,
Я нейтрином  вирую в пульсарах перекидом,
Я прашумлюсь у мить благовіщень  в уявах усіх.
Усім тим, як присудженим, перевтілююсь  в морок,
Я із тих,  хто пізнав, що не мислиться  мозком,
Тож і хай перетвориться це зрушення війн до мирних утіх.
Як свідомить  мене оце  твоє решето із правічних світів,
це не виразиш віршем, не озвучиш нічим у речах.
Я вже був проворним розстріляним  снайпером на фронті,
але кулю щасливу зберіг, як доказ усього  себе.
Перестрінусь, і я у тобі пересягнусь, у віщому вирії.
І мені розвіднішає трішечки і буде натхнення до слів
ще справніше махатиму крилами через різні світи,
через царства людські перехоплюватиму думи твої,
і пускатимусь за вітром в тенета, в яких не відчуєш
зірваних мною свіжих квітів для тебе в моєму саду.
Перевіщусь, і я перероджусь,
І знов перекреслюсь  тобою,  і  здійснюсь...