Олесю Ульяненку          
                            ***1***                                                      

Бачив після Великодня сівач-покликач, як два спотикача
стягували райдугу над гаями біля Вінниці, а потім нею смикали.
Нізвідкіль іржавіє під райдугою шикарний цвинтар викиднів.
Гарикає трактор Т-76 з ломовиками, ковшем брикає, риє нові ями.

Курява перекидається над лісом, це журавлі, нарікали не ображати.
У кутках на П’ятничанах чути гуркіт скарбів. Іде посівна маїсу,
залишають на полі лише сухі патички. Чую, сум’яття на мандриках,
черговий зломанщик вказує пикам-недотикам, тю, знову «викидень!»

Чую, над чотири-ста-тисяче-ликим містом плаче вирій журавлів.
Виказала себе колюча заковика, засичала харалужна тайфун-душа.
На перехресті Кумбар між дикими криками із сіамських тенет
вилетіли на крутий спуск голуби, а за ними три полум’я-яструби.

Кругами літають сірі лики куртизанок над веселкою  у вітрівках.
Викинені лики ятаганами пиряють у хмарах, завтра буде ще худенька.

                                  ***2***

Марія вбрала руками гостину, хрестин не буде, у неї третій викидень.
Скажу багату правду, тут у куцюцінькому мучаку на дебелій Кореї,
тихо кушнірує Санька. На мізинці має манікюр. Ну, грубіян,  здрастує
вдовець у клуні, має покірних дочок. І живе під терпким бузком.  

У дворах Слов’янки розрісся пелехатий плющ і буде жити добре.
Санька мав муцюцінький дух пастухів тривожних натур,
вигадував цілющі  та гіркі вірші-шаблі.  Поганяло  має «Шурак».
Тільки він услідкував нужду вухналистого куцачка, трагічні  лови.

Небагату уяву з книжок Шурак зразу вносить в чужо-сірі думки.
Потім наводить макірту. Справляє вишуканий ритуал для внутрішніх
примар. А вночі за-світ-чує житла Марій, Азалій, Алін, що на  кутках.
Зранку кушнір втягує люльку в зубах. Узявся за табу, гукає пам’ять.

В своєму кутку в казанах дублює усяку нечисту силу в шкурах.
На шпальтах ладить рядюгу. Чомусь до нього не залазять таргани.

                                  ***3***

Ладнаю врачу батуру, яку я забрав із гамузу, знову буде мука тут.
Справляю другу Юрію перевтяту маруку. Я набрав за судами багату
душу братів, позбувся навіть нори, все інше забрала тютя для свого  
куртуазного князька. Мені не курлюкає душу, утім курява в упадку.

Цькував я свій дар, ай, не взяв на тильну уяву кошлатого душовара.
Він все ще носить свою дулю юнака, так і тузає грядучу чару Тараса.
Кушпеляю, це взяв  аванс, йду на чарку, глянув мені в очі, як ти
все це перестукуєш з власним життям. Я роблю весь час – і все мла.
 
Кав’ярня. Тут одразу гульнула  прушава з-під рукава. Запеклась.
Я сам бачу, якусь не таку її руку, задуралась Юля, будь-як слухала.
Уся мить ставала кусючою та напувала  урядуючу кварту пивасом.
Раптом мене  з окулярами  витурала за раму, забрала каву, пам’ятаю,

знаю,  затуркався людям плач України справляти. Оця в струпах
рудава  зрушувала совість мою. Оця тільна бандура була, як  ядуча.