***1***

Я знаю, -  пропащий.
Я знав   непутящих.
Я чую твій крик безстрашний.
Я відчуваю себе болящим.
Всередині серця   б’ється усе нутро.
Я чекаю тебе схвильовано.  

Дощ ллє добрячий.
Я зустрічаю розводящих.
Я бачу  тебе непосидящу.
Я потрапляю  в очі  твої безстрашні
І ти біжиш в тільняшці
обіймаєш мене занепокоєно.

Я цілую тебе файну.
Я радію, я плачу.
Ти будеш зі мною
завжди безшабашною.
Більше нічого не пояснюй.
Я знаю все, що нам залишилося
тихо шептати дощу
спокійно «люблю».

***2***

Мудро отак, – піди ж ти,  –
спасеннице, - в спів! –
винуватице!  – в лоно.
Носа встромив у готель,
у світ з неблизького, –  
та йди собі з гвалтом.
Глянь, грішний датує
останнього козиря,
він затягує зашморг
і падає в золочений гроб.
У ложці святої води
сяє  шедевр над куполом,
пам'ять – поставить
нам у вічі здорове тавро.

Впійманий схрещує  
смартфони  тайнописом
поперекохалих.
У поті чола
втрачає схоластику
оксамитовий сфінкс.
І тут сепаратний
терор вриває голови!!! –
крик  – струмом наляканих.
Усіх навкруги тельбушить,
шлейфом крові
умиває мій  пінк.

За душу бере
шизофренічний шквал
сирен з перехресть.
Чути шиплячі гуми
великих цабе
навкруги магістрату.  
Я бачу не далі
рожевих магнолій –
в очах чорний
чурек-людолов.
Вінницю мухи їдять,
фейси якісь і червень-хрест
виспускаю тебе, як втрату.

Двір похитнутий
під вирвану руку, –
він накивав п’ятами
в  загиджений герць.
За димом пішли
застиглі личини, -  
обідраний встав,
я в груди підбитий,
кров в жилах  застигла,
лежу на узбіччі, це  я,–  
а всі мої гроші -–  
мішком загребти.
Я, ще тихо конаючий,
витяг з грязюки огризок
своєїсь з чолобитних.
І вмер…

***3***

овалашений вмолотив
пухкенького неба
прицмокуючи губами  
утерся лівицею
розкаяний розбаяв
всю пащу в комашнику
і праворуч скраю зжер
бідолашок яйцеродящих
путяще-пропащий вкусив
у пращура первородящу
все оглядаючись спершись
на страждаючу Говерлу
уминає на конаючому
обрію запашну Україну
пожирає її багрове
умираюче сонце
і підсилює себе
потім смачно чавкає
і моргає на мою конаючу любов
ледь проковтнувши
півкола макухи
пожовклого місяця  
він загамкав лоточок
фісташних зірок  
отаке  безшабашшя
розгардіяшив
лукавий ненажера