Світанок сивий, присмерк засивів,
І сива ніч розшелестілась сумно,
І сивий день перебирає струни
Нестримних і поквапливих років.

Та пахощі бразильського прибою,
Троянд китайських, віденських снігів,
Вітрів цейлонських і одеських снів
В‘юняться, сповиваючи собою,

Коли, здолавши метушні логічність,
Біля каміну Ви присіли відпочити,
Щоб з легкістю  вглядаючись у вічність
Духмяний чай, присьорбуючи, пити.

Такий близький - такий далекий світ...
То “Сивий граф” Вам сивий шле привіт.