діти покидають восени свої непевні будинки з хмизу
купують квитки на потяг за сорок днів, ретельно пакують валізу
планують маршрут – ось тут ми підемо через ліс, ось тут відчуження полоса
не буде часу робити фото, казати «дивіться, яка краса»
надсилати їх в чат у вотсапі, просити маму: «ну сама поясни все папі,
не можна було залишатися там ніяк
це місто скоро захопить будяк,
опанує мистецтво військового маскування,
тому ми мусили прокинутись зрання, полишити звичний комфорт,
але скоро досягнемо мети, ми вже біля неї, от-от»
страх – це просто в твоїй голові, насправді його не існує
насправді і нас не існує, отже чого боятися нам
наші фото, слова, сподівання чи згадки варті
зараз порахуємось, вирішимо, кого залишити на варті,
поки всі сплять, бачать уві сні місто підземного мотлоху краєвидів,
і що тобі ще для надії потрібне, сновиді
діти покидають пусті бляшанки від «Сніданку туриста», гасять вогнище, йдуть
на дні лісового озера відображення каламуть