Ольга Брагина***не попадает в одну и ту же воронку снаряд дважды так говорят во всяком случае душа после примерки стягивается тесна в области затылка думал что к жизни такой готов монеты медные для размена хранить в кармане нищие повторяют на разные голоса что чудо возможно только минное поле засеяно мирной муравой и под ноги ты не смотришь больше и веришь в чудо умывали-одевали как для Судного дня в коробах чужое добро пересчитывали это наша родная кровь перебои в подаче энергии станция с битым стеклом подорожник пыльный горизонт в пустоте ладони тебе некуда больше идти лава мостовой радиопомехи в висках раз-два-три на зарядку становись как точность и поиск ее отменяют друг друга стены воронки царапать здесь был пока вода не проступит земля твоя холодна страна твоя стеклышки калейдоскопа вот сложился узор и разрушен опять закопченные стеклышки больно на солнце смотреть что мы видим сквозь копоть новый узор а потом взрыв так сомневаешься жив ли остался иль просто мерещится город ели воздушные полость стеклянных игрушек вкус перечной мяты всё это может быть правдой а может и нет и спросить не у кого пока очертания букв повторяют линии капилляров пока жизнь как цирковая лошадь в закрытом цирке ходит по кругу но вдруг оглянется на зрителей попадет или не попадет в ту же воронку память город пуст в стеклянном домике свет дым уходит зимой в небеса превращается в манку на воде не влучить снаряд в одну й ту саму воронку двічі так кажуть принаймні душа після примірювання зтягується в потилиці затісна думав що готовий до такого життя мідяки для розміну берегти в кишені жебраки повторюють на різні голоси що диво можливе мінне поле лише засіяне мирною муравицею і під ноги не дивишся більше і віриш в диво вмивали-вдягали як для Судного дня у козубах чуже добро рахували це наша рідна кров перебої у постачанні електроенергії станція з битим склом подорожник у пилу горизозонт на пустій долоні більше тобі немає куди йти лава бруківки завади ефіру в скронях раз-два-три до зарядки ставай як точність та пошук її скасовують одна одне стіни воронки шкрябати тут був поки вода не проступить земля твоя холодна країна твоя скельця калейдоскопу ось склався візерунок і зруйнований знову у кіптяві скельця боляче на сонце дивитися що ми бачимо крізь кіптяву новий візерунок а потім вибух так сумніваєшся чи живий залишився чи просто примарилось місто ялинки кріхкі порожнина скляних іграшок смак холодної м’яти все це може бути правдою а може й ні немає кого спитати поки обриси літер повторюють лінії капілярів поки життя мов цирковий кінь у цирку, що зачинили ходить по колу раптом подивиться на глядачів влучить чи не влучить в ту саму воронку пам’ять місто пусте в скляному будиночку світло дим йде зимою у небо перетворюється на манку на воді |
2019 © Ольга Брагина |