А де ж там потрясний, як правда очі коле, - як з нашого народу витягли усі жили, - як похезали всі живі ощадкаси і банки,- це коли був декларативний Макарович. – Думали, Боже теля, а все так перекомунячив, океєчки, працювали, як в динамо, - до сьомого поту. А як він пошив у дурні найнадійніших мокшанських дзигликів, мемриків-з-дідівщиною! А як баляндраси точив і правив теревені з мазутчиками, але замахнувся на свій близенький світ, ну-у, побула повна депересуха і дерибан, звів до купи спільників-живчиків-шолудивників, закрутив ринкову дзигу-руїну, і народ зарухався під лабуду з усіх країв, а під кінець заварив смачний куліш, - і усііх манагерів загнав на слизьке і скрутне діло. І ніхто не міг передбачити такий ойперний театр, - а що ще тут масувати, братику мій, - були ж хохлобакси, як двічі хіпували тоді дембелі в Раді і втягували з колективним Даниловичем – ото був бушприт-визига, ото заварював пиво, дивився в корінь, де там зараз братися, вивів з горя прямо в рай увесь грішний народ, увів гривну, чо-о, губу копилиш, - гострий на слова, - тоді єрихонська труба гроші на вітер не пускала, - язики усі прикусили і аршин проковтнули, - вперше тоді я заглянув у перспект-мобіле на вивернутих і на роздягнених прогою фейс-душ, так, це він завдав усім грішникам перцю, поставив країну на ноги, віджав її у півночі. І що тут ще по-перепишеш, був помаранчевий Херщатик, як вперше усім дух перехопило, - але недохімічів агент, - якийсь сон рябої кобили, - все отак фуричило, - тричі переголосуваний усім фраєним людом, - кінець кінцем став банкувати сугестивний Андрійович – ото був весь зім’ятий системою, як змочене яблучко. Отоді, усі фестивалили, як у Христа за пазухою, розправили крила і роззявили роти на красульку, Жульку, Яке щастячко підвалило народу! Кредитували усіх від незобиджених хапуг до чорта лисого, - отак і розкинув у тіні невидимі сіті фармазон, підзолотив пілюлю народного горя І-нетом, і пішов шукати за вітром бджілок у полі. Подивіться правді у вічі, - яке було фуфло, таке і втекло бурмило, - дійняв до живого весь мозолястий люд, - він ще в біса тягнув роки на донецьких нарах, примітивний типаж-мочилово Федорович – ото був,як холера, іван-увірвиголова, грався в грабастання, як бульбаш з дебілкою, гнув горою на всю забугорну комерцію, ото хапуга-шакал, точно, що бухенвальд! Кебети катма, ще й з глузду з’їхав, на чорну годину нажував диплом проф-фе!-сора, всю базаринку брав на власну хату, поки шару не погубив у шарашкіну ніч, поки не позичив у сірка очей, він світ бачив не далі власного носа, - алюр три хрести, аж пір’я полетіло, які ще ляси, які ще пампаси, попалив усю малину північним братам, та накивав закрутасами з України, - і щоб не було його баляндрасів! Та бий його лиха година на тій Півночі! Та хай очі його рогом полізуть за те ярмо! Яку ж гарячку впоров, і яких гав наловив, коли став до керма гевал-доктор-бізнюк колінеарно-уповноважений Валентинович – мав Боже обдарування письмака, - - народ гоцав на багряному майдані, - ой, ой, - атас! - Панаса на Парнас! - та швидкома Бога за бороду впіймав, - а поки боби переганяв за бугор і бігав майданами і палацами, яник круто перетер з паханом цілий Крим, і пафосно прокукарікав півДонбасу, а народ сам себе таки спас – без понтів, - йому - у поголений лоб, - тепер пише про паравози гіркого лиха війни і бєспредєла. І за що отак заарканений народ? - Я без понтів!, - Хтось дивився обома бульками на Беню, - коли народ отримав бабло за свої голоси і панахидний Олексійович підняв атанду. Хтось поки втикав, який це повновидий жмот-андересен, ця бетономешалка, била себе у всі груди, я усіх за пару годин процикидрилю, та тишком-нишком поцив, залазив народу в кишеню, проте авторитет і битий жак - встав дибки, діяв почесті, дав одкоша північним братам, і на всю північ подивився вовком, - задер усім носа, та в кінці дав маху, - показав усі рога, та своїх зайців таки не убив. Проте узаконив американку, - отак руба перед світом,- наша Україна і досі волає в неводах Європи,- так тихесенько поклав усі угоди на усі злодіяння під сукно. А це, наостанці, виклав Бембик карти на стіл, і, як йота в йоту, каже, - у бзікуватого народу аж за вухом засвербить від його живого язика, - тож мусив взяти Беня свій гандикап у вуркраїни, і стався фантомасний реванш,- ну, що панікерний отаманчик, - імпозатно-пікантний Олександрович – як ти одразу заткнув за пояс усе рагулісімо, аж за грішну душу ухопився увесь забанений будапешт, як ти взяв за яйця усіх діамантових бенеть, отак - гамузом без понтів, - викинув на вітер. Що коїться, ніхто не держить язика на прив’язі, Що діється, панібратики, - і всі одразу - хамло, - хто і куди, - навіть із-за тридев’ять земель началапнуло. Перед усім народом галантно став на коліна. Ось, бач, він ще той хакер, - на високому посту, задира носа, - ай, діло тютюном пахне… а мо... запахло керосином...
|