А де ж там потрясний, як правда очі коле, -
як з нашого народу витягли усі жили, -
як похезали  всі  живі ощадкаси і банки,-
це коли був декларативний Макарович. –
Думали, Боже теля, а все так перекомунячив,
океєчки, працювали, як в динамо, - до сьомого поту.
А як він пошив у дурні найнадійніших
мокшанських  дзигликів, мемриків-з-дідівщиною!
А як баляндраси точив і правив теревені з мазутчиками,
але замахнувся на свій близенький  світ,  
ну-у, побула повна депересуха і дерибан,
звів до купи спільників-живчиків-шолудивників,
закрутив ринкову  дзигу-руїну,  
і народ зарухався під лабуду з усіх країв,
а під кінець заварив  смачний куліш, -  
і усііх манагерів загнав  на слизьке і скрутне діло.

І ніхто не міг передбачити такий ойперний театр, -
а що ще тут масувати, братику мій, - були ж хохлобакси,
як двічі хіпували тоді дембелі в Раді
і втягували з колективним Даниловичем –
ото був бушприт-визига, ото заварював пиво,
дивився в корінь, де там зараз братися,
вивів з горя прямо в рай увесь грішний народ,
увів гривну, чо-о, губу копилиш, - гострий на слова, -
тоді єрихонська труба гроші на вітер не пускала, -
язики усі прикусили і аршин проковтнули, -
вперше тоді я заглянув у перспект-мобіле  
на вивернутих і на роздягнених прогою фейс-душ,
так, це він завдав усім грішникам  перцю,
поставив країну на ноги,  віджав  її  у півночі.

І що тут ще по-перепишеш, був помаранчевий Херщатик,
як вперше усім дух перехопило, - але недохімічів агент, -
якийсь  сон рябої кобили, - все отак фуричило, -
тричі переголосуваний усім фраєним людом, -
кінець кінцем став банкувати сугестивний Андрійович –
ото був весь зім’ятий системою, як змочене яблучко.
Отоді, усі фестивалили, як у Христа за пазухою,
розправили крила і роззявили роти на красульку, Жульку,
Яке щастячко підвалило народу!
Кредитували усіх від незобиджених хапуг до чорта лисого, -
отак і розкинув у тіні невидимі сіті фармазон,
підзолотив пілюлю народного горя І-нетом,
і пішов шукати за вітром бджілок у полі.

Подивіться правді у вічі, -
яке було фуфло, таке і втекло бурмило, -
дійняв до живого весь мозолястий люд,  -
він ще в біса  тягнув роки на донецьких нарах,
примітивний типаж-мочилово Федорович –
ото був,як холера, іван-увірвиголова,
грався в грабастання, як бульбаш з дебілкою,
гнув горою на всю забугорну комерцію,
ото  хапуга-шакал, точно, що бухенвальд!
Кебети катма, ще й з глузду з’їхав,
на чорну годину нажував диплом проф-фе!-сора,
всю базаринку брав на власну хату,
поки шару не погубив у шарашкіну ніч,
поки не позичив у сірка очей,
він світ бачив не далі власного носа, -
алюр три хрести, аж пір’я полетіло,
які ще ляси, які ще пампаси,
попалив усю малину  північним братам,
та накивав закрутасами з України, -
і щоб не було його баляндрасів!
Та бий його лиха година на тій Півночі!
Та хай очі його рогом полізуть за те ярмо!

Яку ж гарячку впоров, і яких  гав наловив,
коли став до керма гевал-доктор-бізнюк
колінеарно-уповноважений Валентинович –
мав Боже обдарування письмака, -
- народ гоцав на багряному майдані, -
ой, ой, - атас! - Панаса на Парнас! -
та швидкома Бога за бороду впіймав, -
а поки боби переганяв за бугор
і бігав майданами і палацами,
яник круто перетер з паханом цілий Крим,
і пафосно прокукарікав півДонбасу,
а народ сам себе таки спас  –
без понтів, -  йому - у поголений лоб, -
тепер пише про паравози
гіркого лиха війни і бєспредєла.


І за що отак заарканений народ? - Я без понтів!, -
Хтось дивився обома бульками на Беню, -
коли народ отримав  бабло за свої голоси
і панахидний Олексійович підняв атанду.  
Хтось поки втикав, який це повновидий жмот-андересен,
ця бетономешалка, била себе у всі груди,
я усіх за пару годин процикидрилю,
та тишком-нишком поцив, залазив народу в кишеню,
проте авторитет і битий жак - встав дибки,
діяв почесті, дав одкоша північним братам,
і на всю північ подивився вовком, -
задер  усім носа, та в кінці дав маху, -
показав усі рога, та своїх зайців таки не убив.
Проте узаконив американку, -
отак  руба перед світом,-
наша Україна і досі волає
в неводах Європи,-
так  тихесенько поклав
усі угоди на усі злодіяння під сукно.  

А це, наостанці, виклав Бембик карти на стіл,
і, як йота в йоту,  каже, - у  бзікуватого народу
аж за вухом засвербить від його живого язика, -
тож мусив  взяти Беня свій гандикап у вуркраїни,
і стався фантомасний реванш,- ну, що панікерний отаманчик, -
імпозатно-пікантний Олександрович –
як ти одразу заткнув  за пояс усе рагулісімо,
аж за грішну душу ухопився увесь забанений будапешт,
як ти взяв за яйця усіх діамантових бенеть,  
отак - гамузом   без понтів, - викинув на вітер.
Що коїться,  ніхто не держить  язика на прив’язі,
Що діється,  панібратики,  - і всі одразу - хамло, -
хто і куди, - навіть із-за тридев’ять земель началапнуло.
Перед усім народом галантно  став на коліна.
Ось,  бач, він ще той хакер, - на високому посту,
задира носа, - ай, діло тютюном пахне…
а мо... запахло  керосином...