Колись закохався робот
У жінку земну та абияку…
Банальна й буденна історія,
Але він освідчився їй:
«Я – робот, сталевий, могутній,
Я в змозі й міста руйнувати
Я в змозі і замки складати,
Лиш для однієї тебе…»
А жінка так відповідала:
«Твій голос гуде, мов сирена,
А серце у тебе сталеве,
Обійми смертельні твої.
Не треба мені міст і замків,
Кохання гарячого хочу,
Якщо ти людиною став би,
То я покохала б тебе».
Тривожним закличним набатом
У робота билося серце,
Від пристрасті плавились блоки,
На плоть обертались вони.
І він до коханої знову
Прийшов і гукнув: «Диво сталось –
Живий я, такий же, як люди,
Тепер покохаєш мене.
Я міст руйнувати не можу,
Я замки не в змозі складати,
Та знаю я біль і вагання,
І тугу земну, і журбу».  
А жінка так відповідала:
«Я бачу що сталося диво:
Звичайний ти став чоловік.
Ти міст руйнувати не можеш,
Ти замки складати не в змозі…
Тож за’ що кохати тебе?..»

1957


Баллада о роботе

Однажды влюбился робот
В земную обычную женщину…
Банальная это история,
Но он ей признался в любви:
«Я – робот, стальной и могучий,
Могу я и город разрушить,
Могу я и замок построить,
И всё для тебя, для одной…»
А женщина так отвечала:
«Твой голос звучит, как сирена,
В груди твоей сердце стальное,
Объятья смертельны твои.
Не нужен мне город и замок,
Любви я желаю горячей,
Вот если б ты стал человеком,
Тогда б я любила тебя».
Тревожным призывным набатом
У робота сердце стучало,
И плавились блоки от страсти,
И в плоть превращались они.
И снова пришел он к любимой
И крикнул ей: «Чудо свершилось –
Живой я, такой же, как люди,
Теперь ты полюбишь меня.
Я город не в силах разрушить,
Я замок не в силах построить,
Но знаю я боль и сомненья,
Земную тоску и печаль».
А женщина так отвечала:
«Я вижу, что чудо свершилось:
Обычным мужчиной ты стал.
Ты город не можешь разрушить,
Ты замок не в силах построить,
Ты знаешь лишь боль и сомненье…
За что же любить мне тебя?..»

1957