Ви здійнялися з геть забутих снів,
Готичні мури і замшілі стіни,
Перлини далечезних островів
В легкій оправі змореної піни,
Жульвернівські невивчені моря,
Загублені у них архіпелаги,
І марсіянська, мов литво, зоря,
І на вітру стокольорові стяги.
І далі, далі… Зоряні шляхи,
Прибої, астероїди - як рифи.
Ракета наша суне крізь страхи,
Кружляють хижо метеори-грифи.
Інакша зірко, зустріч нам навроч,
Чужих світанків зійде парость поки!
…А даль чорнішає і поночіє, хоч
У ній свічею вигорають роки.
От блякне сонця витертий п’ятак,
Та інше сходить і промінням будить…
Усе це буде. Може, і не так.
Мабуть, не так - але це певно буде!
Немарно рвуться в космос кораблі,
Немарно таємничі сни – до рання.
Відчув цей світ пульсацію Землі
І знову здатним став до здивування.


* * *

Вы поднялись из позабытых снов,
Замшелые готические стены,
Жемчужины далеких островов
В оправе задыхающейся пены,
Жюльверновские южные моря,
Затерянные в них архипелаги,
Литая марсианская заря,
Стоцветные полощущие флаги.
И дальше, дальше... Звездные пути,
Буруны, астероидные рифы.
Ракете нашей нелегко идти,
Кружатся хищно метеоры-грифы.
Звезда чужая, встречу напророчь!
Рассыпь зари алеющие всходы.
...А даль черней, пронзительнее ночь,
И только, как свеча, сгорают годы.
Тускнеет солнца стершийся пятак,
Встает другое и лучами будит...
Все это будет. Может быть, не так.
Наверное, не так - но это будет!
Недаром рвутся в космос корабли,
Недаром сны таинственные снятся.
Мир ощутил биение Земли
И вновь обрел способность изумляться.

1964