Портал
розташувався у затоні,
в якому тільки хвильки безборонні
з мальками граються на мілині.
Довкіл човнів
немає, ні туристів…
Од вогнищ виразок тут беріг чистий,
а від пляшок, то вже і поготів!..
Є лиш
портал,
нікому невидимий…
Тож я, увесь міським пропахлий димом,
спрямовую байдарку в очерет.
Він шурхотить
і відстані охотить
до сутечі із тим, хто їх вкоротить
до доторку, до подиху в уста,
якими ти
мої уста стрічаєш
і тисячі парсеків
прирікаєш
на зникнення
в кохання таїні.
Тут відчуває власну неістотність
чужих зірок
стривожена самотність
і, по капот
угрузнувши
у мох,
машина часу із пробитим скатом
завмерла.
…

Вічність пахкотить мускатом…
Ми в неї
пішки
ідемо удвох.