Карайся, душе зболена моя,
за те що знов знаходжусь на розпутті,
за те що ситі, вдіті і обуті
знову диктують устрій злидарям.
Карайся, сестро, що не спромоглась
бодай хоть щось для спротиву зробити,
злодіїв відігнати від корита,
або хоч вголос їм сказати: “Зась!”
Карайся, душе, поки ще пора,
допоки ми в погоні за тим статком
тебе не проміняли на манатки
і край свій не віддали ворогам.
Карайся, поки совість ще в ціні
та тисячами уст всіх убієнних,
шепоче, що ми зрадить не повинні,
бо ради нас згоріли у вогні.
Карайся, душе... й думай водночас,
у твоїй волі все, чого добились,
чи серед вільних вільними судилось
нам стати, чи пора забути нас.