Вечірній Львів. Неначе окуляри
Зачарування знявши із очей,
Блукаю містом.
Імпрессіоністи-
-малЯри
Із роз’єднаних речей
малюють контур міста
Де туристи,
Намиста, книги, вишиваний рай,
Футболки із кумирами по триста,
І місто, як розірване намисто,
І кожен контур, річ, предмет матерій,
Позбавлений іллюзій і ідей.

І ті, що залишились за кордоном
Кричать укупі лозунги й прокльони,
І ті що тут, кричать крізь день вчорашній,
Що я не ваша. Але як не ваша?
Змітає вітер вкупу мішуру,
У точку незвороту.
І не треба.
Присяду просто неба на поребрик
і голову в долоні увіпру.

Навпроти ринку маслом три картини,
Ікони католицькі де серця,
Із крилами.
Вдихати павутину
Із вітром. І із виглядом мерця
Ходити містом. Довго без зупину,
Ковтати каву, плутати сліди.
На мить знайти в цім місті Батьківщину,
І знову загубити назавжди.
Не наша ти...
Як нашатирь до тями
Приводить дзеленчання. І трамвай
Брущатку розтина двума путями,
Так само моє серце розтинай.

І падай краплями рідкими, дощовими,
Співай “Іще не вмерла” хоч до сліз
У пам’ятників, скверів, на могилах
Де дощ, як докір, падає навскіс.

І все що було – марево, химера,
Відлуння, гомін, шепіт навмання.
На постаменті мов живий, Бандера,
Від вітру розвівається вбрання.
Чарівне місто. Те, що розлучило
із містом рідним, полем із широт,
Де край доріг задумливі берізки,
А на дорогах змучений народ.

Ісус Христос. Передчування зради,
Питання віри, мови, паспорти,
Гітара в сквері виграє рулади,
І переходить з Господом на ти.
На “ти не наша”. Як лишитись чистим?
І під які ставати прапори?
Веселка в небі. Райдужки барвисті
вже ділить хтось на рівні сектори.

Але згори, ледь дихаючи, прямо
Злітають краплі. Я лишусь та сАма,

І ти не вір невігластву. І планку
Не опускай, ідучі на межі.
З під нігтів видираються булавки,
І мітять в спину, в розмірі ножів.

І цілять в серце. До автовокзалу
Іди, іти. Як не добитий звір,
Щоб не закрити тільки СУТНІСТЬ СЛІВ
Красою мови, на якій казали
Слова.
Запам’ятати що жива.
Що сердце ще удари вибива.
Затравлено, приречено, самотньо,
Розвіяно, безілюзорно, страшно,
Мої ворота, що ведуть в безодню:
Я ВАША.