Битва під Бродами

(вірш присвячено трагічній долі українських воїнів, що входили в утворення СС-Галичина і полягли під Бродами.
вірш написано під натхненням від книги Івана Багряного «Огненне коло»)

Мене звати Орест,
Мені дев'яносто з гаком.
З мене сиплеться порох,
Як із зброї старого вояки.
Я воїн СС.
Зі мною горіли Броди.
Я йду навпростець,
І риплять, наче плачуть, сходи.
Раніше колись,
Я ними збігав із Рівою,
Сусідкою знизу
Із посмішкою грайливою.
Із Рівою вдвох
Ми зустріли радянську владу.
Червоний совок
По Львову кровив парадом.
Пресвітлі Союзи
Віщували майбутне, як ліри,
Допоки всіх друзів
із ВУЗу везли до Сибіру.
Ходили в колгоспи
Батьки наші в будні і свята,
Писали доноси
Син з батька, і сестри на брата.
Та в всій цій імлі,
Як спалахи — світло й правдиво,
Мов блискавки дві,
Світилися очі у Ріви.
І губи її
Торкались моїх пурпурово.
Світанки пливли
Над чорним, розстріляним Львовом.
Майнула війна!
Посипались шибки, як гімни,
І Галичина
Кричала — «Врятуй мене, Гітлер!
Від красних катів!»
Об'яви з бульварної преси -
«Коммуно-жидів
Убий! І вступай до СС-су!»
У юних серцях
Де ще не загоїлись шрами,
За вбитих отця,
Братів, закатовану маму,
Жевріло сильніш
Любові бажання свободи.
Рипіли з під ніг
В будинку, мов плакали, сходи.
І блискавки дві
У Ріви в очах пломеніли:
«А я по крові — єврейка.
Це дуже важливо?»
-Ніскільки! - а нес
У вірі, немов в обороні.
Дві літери «С»,
Як блискавки вбились в шеврони.
Війна громадянська.
Чи друга глобальна війна тобі?!
Навпроти радянських
Німецько-український «Нахтігаль».
«Ми просто співаємо.
З німецької це «Соловейко».
Своїх не вбиваємо!
Та й що таке власне «єврейка»?
Це очі, як блискавки?
Це ламані чорнії брови?
В тобі української
Частина замішана крові!»
Я казав на побаченнях,
Ішов на свій вишкіл до битви,
Не мало то значення,
Що сприймали нас німці за бидло.
«Українські солдатики!
Ваша зброя — мітла і сапка!
Затисніть автоматики
Як тваринки налякані в лапках!
На гербах ваших леви тут!
Що ж, нехай додадуть вам хоч міцності!
Галичанськії ледарі!
Вам би тільки співати пісні свої!»
Я мовчав. За свободу
Можна витерпіть сором і біль.
Нас закинули в Броди.
І як виявилось на убій!
Нас бомбили Совіти.
Кинув нас боягуз-командир.
Наші гострі багнети
Не пробили в противнику дір.
В нас стріляли із далю,
Щоби ми не могли підійти,
В нас стріяли безжально,
Як безжалістні Ріви листи:
«Ви — невдячна сволота!
Ви продалися Рейху нутром!
Тут німецька голота!
За єврейським погромом погром.
Мою матір розп'яли!
Мого батька спалили живцем!
Це ви їм присягали?
І таке ваше славне СС?
В Баб'їм Ярі вкраїнців,
Ставлять поряд, плече в плече,
Чиста кров тут по вінця,
А не чиста рікою тече!
Коли ти повернешся,
Нахтігаль своє ще відгребе!
Ти іще захлинешся
Кровью, що пролилась за тебе!»
Я мовчу і молюся!
Я стріляю і знову молюсь.
Я уже захлинувся.
І я впевнений - я не вернусь.
Усіх наших убили.
За радянськими вслід із імли,
Нас німецькі бомбили,
І товариш молив — дострели!
І над пеклом розлитим,
Кулі тьокхали, як солов'ї,
Розчерк блискавки млистий,
Тут нагадував випад змії!
І примарні надії,
Що помрем ми героями тут...
Ми не леви — ми змії.
І як змій, нас свої проклянуть.
Дві СС — це не букви!
Це два гострі, криваві ножі!
Соловейки? Ні, круки!
Безнайдійні і всюди чужі.
Небо ранок малює,
Напівкровний, як тисячі Рів.
Гітлер капітулює,
І дорога відкрита у Львів.
Сходи стогнуть рипляче,
Темна ніч прозирає й дрижить,
Ріва більше не плаче,
Лиш обличчям в підлогу лежить.
Її очі погасли,
Із грудей її зірвано хрест,
І поверх, наче як маслом,
Кровью врізані літери «с»
В небі блискавка ясна,
Небо чорне, як зброєва сталь.
Я колишній вояка
Батальону «СС Нахтігаль».

22 листопада 2015