Падає сніг.
Із голови до ніг.
І покриває землю, як Божа милість.
Я падаю в сніг.
У нетоптаний сніг край доріг.
Як останній поріг
      для усіх
Хто від всього втомились.
Постіль моя
Пересохла сира земля
Дай спокій!
   Так бракувало мені якого.
Усе пережите
   переоране, як рілля,
      поле життя
Закутай у білу ковдру.
В мене немає претензій.
Немає бажань.
Окрім одного — скинути всі ці пути!
Тихо лягти.
Глянути в білу даль.
Білі сніжинки до глибини вдихнути!
Хай проникають в горло
Тануть на язиці
Хай проникають в душу і в серці тануть.
Хай покривають шрами
Подряпини і синці
І замерзають льодом на дні гортані.
Хай огротають спогади наче ніч.
Хай передзвонюють,
      наче співи дівочі.
Хай мирять непримиренне,
Вдивляючись віч-у-віч,
До чорноти заліпляючи білим очі.
Хай огортають саваном простирадл,
Знизу і зверху,
   зсередини та іззовні.
В кожній сніжинці,
      вдивляючись в кожну грань,
Рахуючи все, що варто перераховань.
Усе, що постало в серці на самоті,
Сніг, обійми.
Прийми,
   як дитя у прийми.
Більшої ніжності я не пізнав в житті
Ніж вічні твої
      кришталеві