Так несподівано і швидко
Пожитки осінь зібрала
Й не вишиванку вже, а свитку
Сьогодні вранці одягла.
На мить присіла на порозі,
Бо, кажуть, що це добрий знак,
Щоб без пригод було в дорозі...
Як не присядеш, то ніяк
Їх обійти тобі не вдасться,
Будь ти хоч в латах, хоч в пуху,
Та однаково якась трясця
Тебе зустріне на шляху.
Не зайва це пересторога
В статечний осені вже вік.
І так то непроста дорога,
Ще й довжиною майже в рік!
Ось, піднялась, перехрестилась
І потихесеньку пішла,
Бо всі дари, як божу милість,
Давно усім нам роздала.
Хоча вона іще при силі,
Я їй торбину піднесу
Й подякую цій жінці милій
За подаровану красу,
Яку нема з чим порівняти,
Хоч, начебто, ще ж є весна...
Та щиро змушений сказати:
Неперевершена вона!
Що ж, помахаю їй рукою
І у зимовий день піду...
Прощався з осінню старою,
А стріну — знову молоду!