В гості мене запросила.
Поїла приворот зіллям.
У нервах, казала, сила,
Не в сухожиллях.

Я був серйозний, мов космос,
Мов пес -- бездомний.
Заснули ми десь о восьмій…
Мов у Содомі.

Закритий твій телевізор
Картиною Рафаеля.
То ж я забув про суспільні кризи,
Небесні закрила стеля.

У вільнім своїм падінні
Торкнулись ми кайнозою.
Калинові наші тіні --
Немов пішли за водою
До білих вогнів, до вітру,
Що спить зі сльози обличчям,
Яке я із неба витру
Усміхом чоловічим.

На відстані пісні біль ще.
Зорі стогнали синьо.

Кого тепер ждатимеш більше:
Мене чи сина?