На присмак моє серце — карамельне,
тримаю час за філіжанку з чаєм...
Смаколик твого світу я та зерна
пророщую любові як звичайні.

Що виросте – побачимо. До джему
добавимо десяток крапель рому...
І так від світу гіркоти втечемо,
Хоча б на вечір, доки чай п’ємо ми…

Так, іноді немає сили. Пам‘ять
на гойдалці літає без перерви.
І змінюються посекундно барви,
і розриває від напруги нерви.

Крізь небо пробираюсь серед ночі
солодкою родзинкою без свята...
І залишаючи дива пророчі,
вбираю сіль енергії. Розп’ята.

Зумію себе скласти самостійно —
тобі мій біль чужий та все байдуже...

Мій Янголе, скажи, мене надійно
позбавив всіх диявольських ілюзій?