***
Ми по крові брати – наші вени шліфують ножі.
Наші предки крізь камінь бентежать ментальну свідомість.
Місце сили – це дім. Трохи скраю, на самій межі.
Наша хата – форпост, наша зброя – це правда у домі.

Ми по хаті брати. По туману, що виїв нам зір,
По жінках, що ночами шукали у римах молитви.
Ми сумління своє відгризали, як лапу поранений звір,
Щоб вернути його – повертались із миру у битву.

Ми брати по війні. Наші скроні вже сиві від куль,
Що словами стають та іконами лізуть у храми.
Наша сутність – брехня, що її не поділиш на нуль.
Тільки в місячну ніч розфасуєш безликих у ями.

Ми брати по словах, що у книгах лежать, як намул,
Каламутячи воду, дозволяють триматись за хвостик
Не життя, лиш ілюзій. Співаємо пісню сумну,
Бо напились уже із ефірів і пляшок гидоти.

Наші пальці фільтрують любов. Ми брати по дротах,
Саме ними вже стали розхитані, втомлені нерви.
Ми брати по братах, що лежать під ногами в полях,
Поки пам'ять про пам'ять до tabula rasa не стерли.

17.04.18   ©   Василь Кузан