Тримайся... Березень... Усе пливе.
Зима відходить, відступає наче
Із поля бою, з-за колон дерев
І вже нічого по собі не значить.

Лахміття снігу чорного, моква,
Гниле гілля, розтерзані дороги...
Ще не відтала вижовкла трава,
Ще ліс мовчить чужинний і убогий.

Ще все, як є – холодне і страшне,
Розхристане, розгойдане, багнисте...
Не впізнає іще мій сад мене –
Мовчить, забувши навіть мову листя.

О, як же тут зривалися вітри!
О, як стогнали корабельні сосни!
Дуби тріщали, і горіх старий
Аж заклякав у студені морозній.

Та в гущі ночі – в чорній сліпоті,
Коли й самого сумніви сотали,
Життя таїлось.
І у цім житті
Вже все було і тільки починалось.